Чарівні створіння

Місіс Лінкольн почервоніла. Вона вже не була місіс Заборона чи місіс Цензура. Вона вже була місіс Загроза. Я почав хвилюватися за Мейкона і за всіх нас.

— Містере Рейвенвуд, говорімо начистоту. Вам немає місця в Гатліні. Ви тут чужий, як і ваша племінниця. А тому я гадаю, що ви не маєте права висувати свої вимоги.

Мейкон трішки перемінився на обличчі й покрутив на пальці перстень:

— Місіс Лінкольн, я ціную вашу відвертість. Спробую відповісти вам тим самим. І для вас, і для будь-кого в місті було б величезною помилкою продовжувати цю справу Розумієте, я володію деякими заощадженнями і люблю їх витрачати. Якщо ви не дозволите моїй племінниці повернутися до школи Джексона, я буду змушений витратити ці гроші. Можливо, я відчиню тут власний супермаркет.

Ця фраза викликала новий сплеск у залі.

— Це погроза?

— В жодному разі. Просто за дивним збігом обставин я володію землею, на якій розташувався готель «Південний комфорт». Його закриття буде невигідним для вас, місіс Сноу, адже тоді вашому чоловікові доведеться їздити на зустрічі зі своїми милими подругами значно далі, а це змусить його запізнюватися на вечерю. Ми ж не можемо цього допустити, чи не так?

Містер Сноу почервонів, як буряк, і заховався за спинами хлопців з футбольної команди, але це був лише початок.

— А ваше обличчя, містере Голлінзворт, здається мені дуже знайомим. Так само, як і яскравий лик квітки Конфедерації, що сидить ліворуч од вас, — Мейкон вказав на жінку зі шкільної ради поряд з Голлінзвортом. — Чи не міг я бачити вас разом? Б’юся об заклад…

Містер Голлінзворт похитнувся:

— Звісно, ні, пане Рейвенвуд! Я одружений чоловік!

Мейкон обернувся до іншого, лисуватого чоловіка по праву руч від Голлінзворта:

— А щодо вас, містере Ебіт… Якщо я вирішу скасувати угоду на оренду землі для «Блудного собаки», то де ж ви пиячитимете вечорами, в той час як ваша дружина вважає, що ви ходите на Біблійні заняття?

— Вілсоне, як ти міг прикриватися нашим Усемогутнім Богом! Ти згориш у геєні вогненній, і не зійти мені з цього місця, якщо це не так! — викрикнула місіс Ебіт, хапаючи сумочку і пробиваючись до проходу.

— Розалі, це неправда!

— Хіба? — посміхнувся Мейкон, — навіть не знаю, що розказав би мені Мовчун, якби міг говорити. Він оббігав усі закутки й двори вашого славетного міста і, певно, натрапив на кілька цікавих історій.

Я ледве стримував сміх.

Почувши своє ім’я, Мовчун нашорошив вуха, і ще більше людей почали схвильовано соватися на лавках, побоюючись, що він розкаже щось і про них. Після Дня всіх святих мене б це вже не здивувало, та й знаючи репутацію Мейкона, навряд чи здивувало б когось іще.

— Як бачите, цьому місту не бракує нечесних людей. Тому я щиро занепокоївся, коли дізнався, що свідками у цій справі фігурують всього-на-всього четверо дівчат і що вони висувають такі серйозні звинувачення моїй родині. Можете собі уявити, як я сприйняв цю новину. Тож чи не в наших з вами інтересах облишити цю справу? Хіба ж, пане, це було би не по-джентльменському?