Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Я тільки знаю, що той рух, який так потрібний нам, нації, яка розбудовується, становиться, є дух мужеський, дух — sui generis — творчий, збуджуючий і формуючий. Я тільки знаю, що настає час, коли цей дух мусить стати домінантним.
Раніш чи пізніш цим творчим духом мужеськости прийдеться перейнятися й чоловікам українським, як не менш важливим для нації духом жіночости перейнятися українським жінкам…
Надходить час, коли неприродньо в українській психіці розпреділені елементи М і Ж мусять перегрупуватися до своїх природніх пропорцій і дати здорову і гармонійно-суцільну Націю»[680]. Вияв провідного психотипу філософського мазохіста в українській жінці дає змогу пояснити феноменологію гармонійної мужності та жіночості, яку відзначив також у свій час Л. фон Захер-Мазох, характеризуючи жіночу психологію Галичини[681].
Порубіжня модернізація актуалізує «архетип Лесі Українки» в психоісторії української літератури, що яскраво виявляє недостачу національної мужності в колоніальному світі, активізацію мужності в жіночому характері, а також істеризацію у жіночій психіці, пов’язану з процесом маскулінізації (нарощування інстинкту вбивці) в російсько-імперській ситуації і європейському світі загалом.
Активізація жіночого письма на порубіжжі стає дзеркалом для національного чоловічого психотипу, що деградує в умовах колоніалізму. Так, проза Є. Ярошинської (1868—1904), зіставляючи національну жіночість і національну чоловічість наприкінці XIX ст., виявляє вітальну неспівмірність чоловічої і жіночої волі до життя. У деяких новелах («Жіноче щастє») розгортається аналіз українського інфантильного донжуанства. Пояснення чоловіком своєї поведінки виявляє характерну тут духовну інфантильність: «Мені тебе жаль, дуже жаль…. але я не можу помогти тобі, се прийшло на мене без моєї вини і без моєї співучасті. На жаль, я такий чоловік, що даюся опанувати своїм чувствам»[682].
Критичний аналіз національної мужності Є. Ярошинською спричиняє негативну реакцію з боку «москвофілів». Так, її найбільший твір, який піддав аналізу українську мужність і жіночість, — повість «Перекинчики» (1897) — викликав бурхливу реакцію на порубіжжі: патріархально настроєні буковинці вимагали припинити її друкування, вважаючи «аморальною». Про це Ярошинська засвідчила О. Маковею: «Видите, я вже сама не знаю, як вдати, пишу з житя, що з того — почали друкувати і перестали, кажучи, що загал тим образився, що моя добра слава може під тим потерпіти, бо «москвофіли» почали на мене накидатись, кажучи, що «незамужня дівчина» не повинна щось такого писати, бо хоть воно в нас і так буває, то «непорочна дівиця», а до того ще й учителька, не сміє всі людські страсті знати»[683]. Психологічне наближення до реальності, яке приходило з жіночим письмом в українську літературу, супроводжувало консервативне бажання не знати цю психологічну реальність, сутністю якої було сексуальне і духовне незадоволення модерної української жінки національною мужністю.
Як було виявлено в аналізі О. Вайнінгера, статева функція, яку очікує жінка щодо чоловіка, пов’язана з його мисленням і мовленням. У повісті «Перекинчики» (перекинчиками є чоловіки, які на порубіжжі відмовлялися від національно-державницького бажання), немало ситуацій, у яких озвучується духовно-сексуальна неспівмірність між чоловіками і жінками. «Ти мене все за дурня маєш?» — допитується протопоп у своєї дружини. «Бо ти не дуже й розумний»[684], — відверто відповідає протопопиха, вдаючись до розпутного жіночого «донжуанства». Не відзначаючись великими духовними здібностями, у всьому приходив протопоп за радою до своєї розпутної жінки. А вона, будучи сексуально жадібною, мала також неабияку соціальну жадібність, а тому нарадила йому зректися русинства, пристати до волохів, «бо так скорше зможе дійти до всяких почестей»[685]. Жадібність, що є проявом ранньої інфантильної оральності, тут формує типовий русинський характер «перекинчика»: «Так жадоба почестей і користолюбність винародовила не одну руську родину на Буковині, дала волохам багато інтелігенції і щирих патріотів, бо вже нема більше запеклого волоха, як русин-перекинчик»[686].
680
Маланюк Є. Жіноча мужність. — С. 90.
681
Див.: Леопольд фон Захер-Мазох. Жіночі образки з Галичини. — С. 19—37.
682
Ярошинська Є. Жіноче щастє // Є. Ярошинська. Вибрані твори. — К., 1958. — С. 140.
683
Лист Ярошинської до Маковея від 10—IV.1898 р. // Є. Ярошинська. Вибрані твори. — К., 1958. — С. 20.
684
Ярошинська Є. Перекинчики // Є. Ярошинська. Вибрані твори. — К., 1958. — С. 226.
685
Там само. — С. 227.
686
Там само. — С. 228.