Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
У спілкуванні з різними людьми він наводив різноманітні причини стосовно його потреби залишатися за кордоном. Матері писав про проблеми зі здоров’ям (ПСС 11, 118—120). Поґодіну висловлював свою гіркоту й розчарування з приводу його російського досвіду та стверджував, що як комічний письменник і національний пророк він мусить залишатися осторонь від несприятливого російського клімату (ПСС 11, 40—41). (Згодом, після смерті свого ймовірного коханця, Іосіфа В’єльґорського, Гоголь із гіркотою відзначив, що лише «свині» вдається вижити в Росії [ПСС 11, 224]). На явне звинувачення Поґодіна, мовляв, Гоголь не має любові до Росії, письменник відповідає, що його літературний твір зосереджено навколо Росії, попри лучшие небеса, які оточують його, і доводить неправоту Поґодіна. У листах до Жуковського Гоголь висловлює свою гіркоту, свій нерозривний зв’язок із царським двором і наголошує на своєму патріотичному завзятті. Він пояснив своє вигнання Жуковському як передвизначене провидінням і ручався, що його творчість завжди служитиме батьківщині (ПСС 11, 49). Сподіваючись на царські кошти, які дали б йому змогу завершити «Мертві душі», Гоголь просить Жуковського: Скажите [царю], что я исполнен весь такой любви к нему, какою может быть исполнен один только русский подданный (ПСС 11, 98). Він багатозначно не описує цю любов, довіряючи Жуковському заповнити цей циркуляр і ховаючись за суперлативами. Гоголь отримав 5 тисяч рублів завдяки протекції Жуковського[252]. Пишучи до родини Аксакових, Гоголь покірно повторює русофільські формули, які, на його думку, вони вважатимуть конгеніальними, але які виглядають у його прозі радше нещирими. Він заповзято зізнається їм у своїй сильній пристрасті до Росії та описує її флуктуації, міряючи її, як температуру, немовби це явище, що не належить його особистості. Він пише: Да, чувство любви к России, слышу, во мне сильно. Многое, что казалось мне прежде неприятно и невыносимо, теперь мне кажется опустившимся в свою ничтожность и незначительность… (ПСС 11, 323). Він похвалив Константіна за листа, що сильно кипит русским чувством и пахнет от него Москвою (ПСС 11, 324). Гоголівські висловлювання є розпливчастими: чувство і пахнет — настільки ж невизначені, як і любовь російського підданого до царя в його листі до Жуковського. Запевняючи Серґєя в тому, що Москва (центр слов’янофільства) стала його батьківщиною. Гоголь обіцяє йому незабаром притиснути його до своєї русской груди — (що він вважав за потрібне зазначити) (ПСС 11, 331).
«Мертві душі» стали розмінною монетою у гоголівській грі — отримувати від друзів те, що він хоче. Він благав Сєрґєя Аксакова, свого друга-слов’янофіла, тримати від нього подалі настирливого Поґодіна, стверджуючи, що він, якщо в ньому бьется русское чувство любви к отечеству, мусить зберегти його спокій під час роботи над «Мертвими душами» (ПСС 11, 333). Просячи Жуковського організувати фінансову підтримку з боку царя, Гоголь згадує про свою роботу над «Мертвими душами» як святу справу, що її начебто заповів йому Пушкін (ПСС 11, 98). Однак, хоч Гоголь «використовував» своїх друзів, вони також, своєю чергою, «використовували» його. Для багатьох Гоголь став джерелом національної користі, яку Росія могла отримати від його творчості[253].
Увесь цей час Гоголь, культивуючи свою кволу любов до Росії, або принаймні удаючи її, відгукувався про свій реальний досвід із Росією як про кошмар. Про Італію він пише: Она моя! Никто в мире ее не отнимет у меня! Я родился здесь. А потім додає: Россия, Петербург, снега, подлецы, департамент, кафедра, театр — всё это мне снилось. (ПСС 11, 111). Під час своєї короткої поїздки до Росії у 1840 році він написав Жуковському: И какое странное мое существование в России! Какой тяжелый сон! О, когда б скорее проснуться! (ПСС 11, 268). Схоже, Гоголь міг бути росіянином тільки через акт писання про Росію, вправу своєї уяви. Він зізнавався своєму вельми близькому українському другові Олександру Данилевському, що робота над «Мертвими душами» зробила його более русским (ПСС 11, 72). Між тим, незважаючи на освідчення в любові, призначені для використання його високопоставлених друзів, Гоголя тішив розрив із Росією. Він урочисто заявив Миколі Прокоповичу — ще одному українському другові та ніжинському однокашнику — що остання російська річ, його пальто, нарешті, стала непридатною (последний продукт моей отчизны; ПСС 11, 110).
252
Гоголь продовжував користуватися фінансовими послугами Жуковського протягом усього свого життя. На додачу до згаданої вище допомоги, Жуковський також отримав царські стипендії для навчання Гоголевих сестер і дістав для нього позичку від царя на 4 000 рублів (ПСС 11, 251—253, 277). Гоголь також настирливо домагався від Жуковського сприяння для його друзів — російських художників у Римі (ПСС 11, 344—346).
253
H. М. Язиков пише до С. Т. Аксакова у червні 1845 року: «Гоголь мусить жити принаймні сто років, і ми повинні берегти його для Росії, як зіницю ока, принаймні поки ми живі» (Гиппиус В. В., ред. Н. В. Гоголь. Материалы и исследования, том 1 [Москва: Изд. Акад. Наук СССР, 1936], 159). Це почуття також наповнює ставлення родини Аксакових до письменника (див. Аксаков, История моего знакомства с Гоголем).