Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Усі вже попідхоплювались, тисли мені руку, тягли за палець. Потім ми щодуху кинулись униз поміж дерев через яр, до луки. Очі, мозок — усе в мене полонила чорнота того самця, вигин його довжелезних рогів, і я дякував богові, що встиг перезарядити рушницю, перш ніж він вискочив. Та все ж мало чим я міг пишатись: я розхвилювався й стріляв навмання, замість цілити у вразливе місце, тим-то мені тепер було соромно. Але інші сп'яніли від успіху. Я б охочіше йшов спроквола, однак їх не можна було втримати, вони мчали, як зграя хортів. Коли ми перебігли луку, на якій побачили стадо, й добулися до місця, де самець зник з очей, то виявилось, що трава тут вище людського зросту, і всі сповільнили біг. До струмка збігали два розмиті, зарослі яри футів десять-дванадцять завглибшки, а те, що згори нам видалося рівненьким дном порослої травою чаші, була нерівна підступна западина з травою по пояс, а подекуди й вище голови. Ми відразу помітили кривавий слід, що вів ліворуч, через струмок і далі схилом пагорба до початку долини. Я був подумав, що це слід першої пораненої антилопи, але ж вона описала нібито не таке широке коло, коли ми дивилися на неї згори. Я понишпорив довкола, але не зміг відшукати слідів самця серед безлічі інших слідів: на нерівній місцевості та ще в буйній траві важко було визначити, куди він подався.
Усі тубільці хотіли йти по тому сліду, й розраджувати їх було все одно, що примусити ненавчених собак шукати вбитого птаха, коли вони рвуться за зграєю, що полетіла геть.
— Думі! Думі! — сказав я. — Кубва сана! Самець. Великий самець.
— Так, — одностайно підтвердили вони. — Ось! Ось! — Вони вказували на кривавий слід, що вів через струмок.
Нарешті я погодився йти цим слідом, сподіваючись знайти обох антилоп і знаючи, що самиця тяжко поранена, а самець іще може протриматись. Та я міг і помилятися: а може, це й справді слід самця, може, він непомітно звернув у високій траві й перебрів струмок тут, поки ми бігли схилом униз. Адже одного разу я вже помилився.
Ми швидко видерлися на пагорб і в лісі побачили багато пролитої крові; тоді звернули праворуч, видряпуючись стрімким схилом, і тут, над долиною серед скель, вигнали чорну антилопу. Вона помчала вскач по камінню. Я відразу зрозумів, що вона не поранена, і, незважаючи на темні загнуті назад роги, за темно-каштановою мастю визначив, що то самиця. І вчасно: бо вже злегка й натис на курок, але відразу опустив рушницю.
— Манамукі,— сказав я. — Самиця.
М'Кола й два місцеві провідники погодилися. А я ж був мало не вистрелив. Кроків за п'ять ми вигнали другу антилопу. Але ця розпачливо мотала головою й не могла стрибати по камінню. Вона була тяжко поранена, і я, добре прицілившись, перебив їй шию.
Ми підійшли до антилопи, що лежала на камінні велика, темно-каштанова, майже чорна, з чорними, гарно загнутими назад рогами, з білими позначками біля очей і білим черевом. Але то був не самець.
М'Кола все ще з сумнівом обмацав коротенькі, недорозвинені соски, мовив: «Манамукі» — й сумно похитав головою.
То була та перша велика антилопа, на яку мені вказав Геррік.
— Самець там, унизу, — сказав я.
— Так, — погодився М'Кола.
Я вирішив зачекати, поки самець ослабне, — якщо він справді поранений, — а потім зійти в долину й розшукати його. Тому я звелів М'Колі зробити перші надрізи, щоб Дід міг оббілувати голову, поки ми шукатимемо самця.
Я попив з фляги води. Хотілося пити, бо набігався та нала-зився по пагорбах, та й сонце підбилося високо, й ставало жарко. Ми зійшли вниз протилежним берегом долини й, кружляючи, шукали у високій траві слід самця. Але знайти його не пощастило.
Спочатку антилопи бігли стадом, і окремі сліди були переплутані або й стерті. Ми виявили плями крові на траві, де я вперше поранив самця, потім ці плями зникли й знову з'явилися там, де звертав убік слід пораненої самиці. Та далі сліди розходились віялом: звідси антилопи бігли вгору долиною й через пагорби врозсип, і ми знову згубили слід. Нарешті ярдів за п'ятдесят угору я помітив краплі крові на травинці, зірвав і підняв її. Це була моя помилка. Треба було привести сюди інших, адже всі, крім М'Коли, уже втрачали віру в те, Що я поранив самця.