Твори в 4-х томах. Том 2

Рухалися ми швидко, але нечутно. Мені частенько випадало підкрадатися до великих рогатих тварин, і не раз, поки я обходив гірський виступ, вони встигали відійти далеко; тим-то я й дає сподівався, що антилопи залишаться на місці, і намагався іуийти на них якомога швидше й водночас не засапатись перед стрільбою.

Фляга в кишені М'Коли стукала об патрони, і я, спинившись, Звелів йому передати флягу вандеробо-масаєві. Нас було багатенько, однак усі підкрадалися нечутно, мов ті змії, і я був девен, що антилопи не помітять і не нанюхають нас. Нарешті я вирішив, що ми вже досить високо і тепер стадо Попереду нас і позаду, де сонце яскраво освітлювало лісову Галявину, і внизу, біля підніжжя пагорба. Я перевірив, чи не запорошився приціл, витер окуляри й чоло, а мокрого носовичка поклав до лівої кишені, щоб потім не використати його вдруге. М'Кола, я і красунин чоловік стали пробиратися до узлісся: невдовзі ми підповзли до самісінького краю гряди. Між нею й лукою де-не-де ще росли дерева; ми причаїлися за кущем біля зваленого дерева й, підвівши годови, побачили антилоп ярдів за триста від нас — в тіні вони здавалися темними й великими. Нас розділяли тільки ріденький залитий сонцем лісок та відкрита улоговина. Раптом дві антилопи встали і повернули голови в наш бік. Я міг би стріляти, та вони були надіта далеко, і я не хотів ризикувати й вагався, стежачи за ними. Тут хтось доторкнувся до мого плеча — це Геррік підповз до ме-йе й хрипко зашепотів:

— Піга! Піга, бвана! Думі! Думі! тобто «Стріляй! Стріляй, $|іане! Це самець! Самець!»

Я озирнувся й побачив увесь свій загін — той лежав долічерева, інший присів навпочіпки, вандеробо-масай аж тремтів від нетерплячки, мов той хорт. Я розсердився й знаком наказав усім лягти.

Отже, там є самець, і то куди більший, ніж ми бачили нещодавно з М'Колою. А дві антилопи дивились у наш бік, І,1: я пригнув голову, щоб мене, бува, не зрадив зблиск моїх окулярів; потім я знов обережно підвів голову, прикривши очі Долонею. Обидві антилопи заспокоїлись і мирно щипали траву. Та ось одна знову неспокійно звела голову; то була велика антилопа з кривими, як східні шаблі, рогами.

Доти я ще не бачив чорних антилоп і гадки не мав, який у-них зір: чи гострий, як у гірського барана, що бачить не гірше за мисливця, а чи слабкий, як у лося, що й за двісті ярдів «е розрізнить людини. Не знав я і справжніх розмірів цих тварин, але мені здавалося, що до них не менше, ніж триста ярдів. Я був певен, що не схиблю, якщо вистрелю сидячи або лежачи, проте сказати заздалегідь, куди саме влучу, не міг.