Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Пригадую, я дістав словника й попросив М'Колу спитати у хлопчика, чи є в того сестра; М'Кола поважно й твердо відповів за нього:
— Ні, ні.
— Та я нічого такого не маю на думці. Просто цікаво.
Але М'Кола був невблаганний.
— Ні,— сказав він і похитав головою. — Хапана! — Так само твердо він говорив «ні», коли ми в заростях вистежували лева.
На цьому й урвалася наша світська розмова, і я став розшукувати нирки; брат Римлянина відрізав мені трохи від своєї частки, я настромив шматок нирки на прут між двома шматками печінки й почав підсмажувати.
— Гарний буде сніданок, — сказав я вголос. — Куди смачніший від фаршу.
Потім ми довго розмовляли про чорних антилоп. Римлянин не називав їх «тарагалла», він узагалі не знав такого слова. Спершу вийшла плутанина: я гадав, що він говорить про буйволів, бо все повторював «ньяті», але, як виявилося, він казав тільки, що вони чорні, як буйволи. Він почав малювати їх на попелі від вогнища, і ми зрозуміли, що йдеться саме про чорну антилопу. Роги в неї зігнуті, як східна шабля, й кінцями дістають до загривка.
— Самці? — спитав я.
— Самці й самиці.
З допомогою Діда й Герріка я з'ясував, що поблизу ходять два стада.
— То завтра?
— Так, — відповів Римлянин. — Завтра.
— М'Коло, — сказав я, — Сьогодні — куду. Завтра чорні антилопи, буйволи, сімба.
— Хапана буйволи! — заперечливо похитав він головою. — Хапана сімба!
— Я і вандеробо-масай — полювати буйволи.
— Так, так, — радісно погодився вандеробо-масай.
— Тут, поблизу, є великі слони, — озвався Геррік.
— Завтра — слони, — сказав я, дражнячи М'Колу.
— Хапана слони! — Він зрозумів, що я його дражню, але й чути не хотів про це.
— Так, слони, — сказав я. — Буйволи, сімба, леопарди.
Вандеробо-масай схвильовано кивав.
— І носороги, — докинув він.
— Хапана! — відказав М’Кола уже зі страдницьким виразом.
— На тих пагорбах багато буйволів, — переклав Дід слова Римлянина, що схвильовано підхопився на ноги й показував кудись за хижки.
— Хапана! Хапана! Хапана! — рішуче заперечував М'Кола. — Ще пива? — спитав він, відкладаючи ножа.
— Ну гаразд, гаразд, я жартував.
М'Кола присів біля мене й заговорив, намагаючись пояснити щось. Назвав ім’я Старого — мабуть, казав, що Старому це б не сподобалось, що він не дозволив би.
— То я тільки пожартував, — сказав я по-англійському й додав мовою суахілі: — Завтра на антилоп?
— Так, — радісно погодився він. — На антилоп.
А потім ми з Римлянином довго розмовляли: я говорив по-іспанськи, а він не знаю вже по-якому, і отак ми з ним, здається, виробили план дій на завтрашній день.
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Не пам'ятаю, чи лягав я спати тієї ночі, пригадую тільки, що сидів проти багаття в сірих досвітніх сутінках із кухлем гарячого чаю в руці, а мій сніданок на рожні мав не дуже привабливий вигляд, бо весь був у попелі. Поряд стояв Римлянин і виголошував промову; він підкріплював її жестами, зверненими туди, де вже займалося на світ, і я, пам'я-їаю, ще подумав: невже цей балакун пропатякав цілісіньку ніч?
Шкури з голів куду лежали на землі, щедро посипані сіллю, а черепи з рогами були прихилені до дерев'яної стіни хижки. М'Кола почав згортати шкури. Камау приніс мені консерви, і я звелів йому відкрити бляшанку з компотом. Було ще холодно після ночі, і я швиденько поїв консервованих фруктів із солодким прохолодним соком. Випив іще кухоль чаю, зайшов до намету, одягся й перевзувся. Усі були готові вирушати. Римлянин сказав, що ми повернемося надвечір.
За провідника мав бути брат Римлянина. Як я зрозумів, сам Римлянин вирішив вистежити стадо чорних антилоп, а нам випало вистежити друге. Ми вирушили; попереду ступав брат Римлянина в тозі й зі списом у руці, за ним — я зі спрінгфілдом на ремені й цейсівським біноклем у кишені. А за нами М'Кола біноклем Старого через одне плече, флягою через друге, Мисливським ножем, точильним каменем, запасною коробкою
патронів і плитками шоколаду в кишенях та рушницею за спиною, Дід з фотоапаратом, Геррік з кінокамерою і вандеробо-масай зі списом, луком і стрілами.
Щойно ми попрощалися з Римлянином і вийшли за колючу загорожу, як у прогалині між пагорбів встало сонце й осяяло поле, хижки та голубі пагорби. День мав бути погідний і безхмарний.
Брат Римлянина повів нас через густі зарості, де наш одяг миттю промок, тоді через рідкий ліс, далі — по крутому схилу, аж поки ми не опинилися на вершині пагорба, що височів край того поля, де ми стали табором. Звідси ми пішли зручною рівною стежкою через інші, ще не освітлені сонцем, пагорби. Трохи сонний, я втішався вранішньою прохолодою, ступав майже машинально і вже починав непокоїтись, що нас надто багато і ми неминуче переполохаємо дичину, хоч кожен і намагався йти якомога тихіше. Раптом на стежці з'явилося двоє людей; вони йшли нам назустріч.