Україна — не Росія
- Автор: Кучма Леонид Данилович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Время
- ISBN: 5-94117-127-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Україна — не Росія». Краткое содержание книги:
Ті, хто називає Мазепу зрадником, повинні трошки помізкувати. Хіба він зробив це з користі? Він, один із найбагатших людей Європи? Або, може, з легкодумства? Такий надзвичайно досвідчений політик? Виходить, він перейшов на бік Карла XII з кар’єрних міркувань? На сімдесятому (приблизно) році життя і вже зробивши максимально можливу кар’єру? Але, можливо, він просто вирішив пристати до очевидь перемагаючої сторони? Мазепа, хочу нагадати, перейшов з вірними людьми через Десну до розташування шведської армії майже через місяць після серйозної поразки шведів біля Лісової, коли Карл XII опинився без необхідних боєприпасів і провіанту, без надії на людські поповнення.[61]
Скільки б ми не сушили голови, ми не знайдемо іншого пояснення, крім того, яке дав сам гетьман — ще і як пушкінський персонаж:
Біль і страх за долю України — от що їм керувало. Метою ж була її незалежність. Північна війна вже переступила порог України. Мазепа не міг виключити, що Росія у випадку поразки може відкупишся частиною України. Такий приклад уже був. У 1667 році Росія уклала з Польщею Андрусівский мир, за яким вся Правобережна Україна, крім Києва, відійшла полякам.[62] Чи міг Мазепа бути упевнений, що історія не повториться?
Головної з договірних статей між козацькою радою і царями завжди був захист України від Польщі. Цей захист царі брали на себе, він складав саму основу договірних відносин, але коли виникла загроза вторгнення в Україну військ польського короля, Петро І написав Мазепі: «Не то, что десяти тысяч, не могу дать и десяти солдат. Защищайся как знаешь».
Вже одне це формально звільняло іншу сторону від її зобов’язань.
Мазепа був, схоже, переконаний, що його перехід з кількома тисячами козаків на бік Карла XII відведе від України кровопролиття, тому що цар не захоче в такий момент збільшувати кількість своїх ворогів.[63]
Усупереч чеканням Мазепи, народ його не підтримав. Докази, які здавалися йому такими очевидними, не викликали відгуку в простих людей, до яких він волав у своїх універсалах і прокламаціях. Образи народу не збігалися з образами старшини. Звертаючись до народу, треба пам’ятати про те, що найважливіше саме для народу, і не починати з ідеалів, які в нього на п’ятому чи сьомому місці. У Мазепі простий народ завжди бачив «ляха», що перейшов на московський бік заради особистих вигод. Для селян він був уособленням закріпачення, другим Самойловичем, тільки ще гіршим. Як ні при кому іншому, при Мазепі в Україні розвинулося кріпосне право. Ми не можемо засуджувати людей, які пам’ятали про його багатства і не згадували про щедрість і пожертви. Зате підтримали Мазепу запорожці, яких він усе життя не любив, вважаючи за «гультяїв».
Вісім місяців по тому шведська армія була розбита під Полтавою. На боці шведів боролися запорізькі козаки Костя Гордієнка, вірні Мазепі. На боці росіян — козаки нового гетьмана Івана Скоропадського і серед них, на чолі Охочекомонного полку, білоцерківський полковник Семен Палій, легендарний вождь двох народних протишляхетських повстань у Правобережжі, особистий ворог Мазепи. У деяких народних сказаннях Полтавська битва — це битва Палія з Мазепою.
Історія Мазепи — це насамперед трагедія, одна з тисяч українських трагедій. Бій де-небудь у Прикарпатті восени 1944 між червоноармійцями, що звільняють Україну, і повстанцями УПА — це продовження битви Палія з Мазепою. До таких трагедій не прикладеш оціночних категорій. Трагедія — це коли своя правда у кожної з сторін.
Російський поет Кіндратій Рилєєв вклав у вуста Мазепи саме цю думку:[64]
Можна припустити, що Мазепа прагнув стати, і став на чолі України, маючи одну-єдину мету: з іноземною допомогою завдати поразки Росії, у якій він бачив, справедливо чи ні, зло і згубу України. «Заколот не може закінчиться вдало — у протилежному випадку його назвуть інакше». Але найцікавіше, що старий гетьман, можливо, усе-таки домігся свого. Якщо цар дійсно замишляв позбавити Україну її автономного статусу (це, щоправда, не доведено), то після подій 1708 — 1709 років він вважав за краще не ризикувати.
61
Мотиви Мазепи були на першому місці в усіх, хто писав про нього. Пушкін у своїй поемі «Полтава» вирішив цю головоломку просто. Він придумав (чи повторив чиюсь вигадку), начебто за 12 років до того, під час облоги Азова, цар, розлютившись на щось, схопив Мазепу за вус, і Мазепа затаїв на нього за це злобу.
62
Костомаров так характеризує точку зору Москви на заключення Андрусовського миру: «Хмельницький з’єднував з Московією вільний народ, що добув собі кривавими зусиллями незалежність і волю, а московський уряд мав на увазі не народ, а області, випадково придбані, котрі, при нагоді, можна було продати, поміняти, подарувати, коли буде вигідно».
63
Гетьман говорив, що сподівався «одержати волю не війною, а миром, через трактат... усілякими засобами схилити шведського короля до такого миру з царською величністю». Він ділився зі своїм писарем: «Напишу царській величності вдячний лист за його протекцію, та у ньому ж пропишу всі наші колишні і теперішні образи, відібрання прав і вольностей, крайню руйнацію і заготовану згубу всьому нашому народу, а на кінець докладу, що ми, як добровільно, заради єдиного східного православ’я віддалися під царську руку, так і тепер, будучи вільним народом, добровільно відходимо, дякуємо царській величності за протекцію, не хочемо рук наших простирати на кровопролиття і будемо очікувати під протекцією шведського короля добутого нашого звільнення».
64
Оскільки легенда про «зрадника Мазепу» ніяк не стоїть на ногах, жива уява людей шукає не просто правдоподібних, але ще й обов’язково ефектних пояснень. Чому б не уподібнити Мазепу гросмейстеру Тевтонського ордена Конраду Валлєнроду, герою однойменної поеми Міцкевича? Валлєнрод був (принаймні, за переконанням польського поета) прихованим литовцем, що вступив до ордена і зробив у ньому велику кар’єру з єдиною метою підірвати орден зсередини, щоб помститися за спустошення улюбленої вітчизни. Те ж саме хтось написав у 1991 році про М. С. Горбачова. Не пам’ятаю, за кого хотів помститися, за цією версією, Горбачов (чи не був його дід розкуркулений?), але вся діяльність нашого останнього Генерального секретаря коментувалася на зразок валлєнродовської. Про Леніна теж ще при його житті говорили, що він затіяв революцію, щоб помститися царському роду за страту брата.