Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
Стрілець розвернувся на підборах і пішов із будинку письменника.
Едді кинув останній погляд на високого, трохи сутулуватого чоловіка, що стояв перед ним, притулившись своїм худим задом до кухонного столу. Едді подумав: «Коли я побачу тебе, Стіве, наступного разу, якщо такий раз настане, борода в тебе буде мало не вся сива й обличчя в зморшках, а я все ще залишатимуся юним. Як у тебе справи з тиском, сей? Нормально, щоб прожити ще двадцять два роки? Сподіваюся, що так. А як там твоя стукалка в грудях? А раку у твоїй родині нема, а якщо є, то чи глибоко він занурений?»
Звісно, не на часі було жодне з цих запитань. Та й будь-які інші теж були не на часі. Дуже скоро письменник почне пробуджуватись і продовжить власне життя. Едді, зачинивши за собою двері, пішов услід за своїм діном у світле надвечір’я. У ньому народилася думка: якщо ка послало його замість міста Нью-Йорка сюди, воно врешті-решт добре знало, що робить.
ДВАНАДЦЯТЬ
Опинившись біля водійських дверцят машини Джона Каллема, Едді подивився поверх її даху на стрільця.
— Ти помітив ту тінь навкруг нього? Оте чорне марево?
— Так, тодана. Дякувати твоєму батькові, вона ще слабенька.
— Що таке тодана? Звучить, як тодеш.
Роланд кивнув.
— Це інша форма того самого слова. Означає «торба смерті». Кінга помічено.
— Господи!.. — вигукнув Едді.
— Вона ще слабенька, я ж тобі кажу.
— Але ж вже є.
Роланд відчинив дверцята.
— Ми нічого з цим зробити не можемо. Ка саме відмічає час кожного чоловіка і жінки. Поїхали, Едді.
Але тепер, коли вони вже готові були їхати геть, Едді аж ніяк цього не хотілося.
Заважало якесь відчуття, ніби щось вони не завершили з сеєм Кінгом. І ще йому ненависна була сама думка про ту чорну ауру.
— А як щодо Черепахової алеї і нахожих? Я маю на увазі, якщо попитати його…
— Ми самі її знайдемо.
— Ти певен? Бо, я гадаю, нам туди треба їхати.
— Я теж так думаю. Рушаймо. Попереду в нас купа роботи.
ТРИНАДЦЯТЬ
Тільки-но задні вогні старенького «форда» зникли за поворотом під’їзної алеї, як Стівен Кінг розплющив очі. Першим чином поглянув на годинник. Майже чотири. Він мусив би виїхати по Джо ще десять хвилин тому, але цей короткий сон пішов йому на користь. Почувався він пречудово. Свіжим. Очищеним у якийсь дивний спосіб. Він подумав: «Якби кожен післяполуденний сон міг таке творити, спання вдень стало б державним законом».
Може, й так, але Бетті Джонс вельми занепокоїться, якщо о пів на п’яту не побачить, як його «черокі» в’їжджає до її двору. Кінг узявся за телефон, щоб подзвонити їй, але чомусь не зміг відірвати погляду від блокнота на полиці. Його сторінки зверху прикрашав напис ТЕЛЕФОНУЙМО ВСІМ БАЛАКУНАМ. Скромний даруночок від однієї з її сестер.
Знов той відсутній вираз з’явився на його обличчі. Кінг розкрив блокнот і вхопив ручку, що лежала поряд. Нахилився і написав:
Якийсь час він уважно дивився на написане, а потім додав:
Знов зробив паузу, а тоді завершив:
Він дивився на щойно написане зі щирим замилуванням. Ледь не з почуттям закоханості. Боже праведний, як же йому було хороше! Ці фрази не мали ніякого сенсу, але писання їх подарувало йому таке шалене задоволення, ледь не екстаз.
Кінг вирвав аркуш із блокнота.
Зіжмакав його в кульку.
Кинув до рота.
На мить той застряг у нього в горлі, а тоді — гульк! — він його проковтнув. Діло зроблено! Він схопив
(ад-а-ча)
з полички ключа від джипа (дерев’яна поличка сама була зроблена у формі ключа) і поспішив надвір. Забере Джо, повернеться з ним сюди, спакує речі, а повечеряють вони у Мікі Кі в Південному Перисі. Уточнення — у Мікі Ді. Йому здавалося, він самотужки зжер би зараз парочку королівських гамбургерів. І смаженої картоплі обов’язково. Чорт! Але ж як гарно він почувається.
Виїхавши на Канзас-роуд, він повернув у бік міста і ввімкнув радіо, там «Маккойз» співали «Тримайся, Слупі»[107] — і це було чудово. Думками він ширяв деінде, як це часто з ним траплялося під звуки радіо, і тут він вловив себе на тому, що йому чомусь набрели в голову персонажі однієї його старої історії, що мала назву «Темна вежа». Їх там залишилося небагато; йому згадалося, що більшість із них він повбивав, навіть хлопця. Мабуть, не знав, що з ним далі робити. Зазвичай так і позбавляєшся персонажів, бо просто не второпаєш, що з ними робити далі. Як же його звали, чи не Джек? Ні, так звали навіженого татуся з «Сяйва».[108] Хлопця з «Темної вежі» звали Джейк. Найвдаліше ім’я для історії з мотивами вестерна, просто тобі ніби хтось з романів Вейна Д. Оверголсера або Рея Хогана.[109] А чи можливо повернути Джейка до тієї історії, хоча б як привида? Та звісно ж, він зможе це зробити. Що добре в історіях про надприродне, відзначив собі Кінг, так це те, що ніхто в них не мусить умирати насправді. Кожен завжди може повернутися. Як той Варнава Коллінз у «Темних тінях». Варнава Коллінз[110] був вампіром.
107
«McCoys» — поп-квартет, заснований 1962 р. відомим згодом гітаристом Ріком Деринджером; пісню 1965 р. «Тримайся, Слупі» було присвячено джазовій піаністці Дороті Слуп.
108
«Сяйво» (1977) — третій роман і перший бестселер Стівена Кінга, з якого почалася його письменницька слава.
109
Вейн Д. Оверголсер (1906–1996); Рей Хоган (1908) — автори незчисленної кількості пригодницьких романів з життя Дикого Заходу.
110
Варнава Коллінз — 175-річний вампір, персонаж «готичного» серіалу «Темні тіні», що транслювався у 1966–1971 pp. телемережею ABC.