Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

Джейк подивився вниз на нього. Скориставшись цим, водій вхопився за револьвер.

Каллаген цілком пристойно зацідив йому з правої, і водій розпластався на передку своєї машини, феска злетіла йому з голови. Водій, що був зупинився позаду, мав достатньо місця, щоб об’їхати переднє таксі з будь-якого боку, але він так і стояв, продовжуючи давити на клаксон і волати: «Їдь уже, приятелю, давай, їдь!» Дехто з глядачів з того боку Другої авеню навіть зааплодували, ніби перед ними розгортався спортивний бій у Медисон Сквер Гарден,[115] і Каллаген подумав: «Це ж не місто, а геть-чисто божевільня. Знав я це й раніше, та призабув, чи тільки зараз зрозумів?»

Вуличний проповідник, чоловік з бородою і довгим білим волоссям, що розсипалося йому по плечах, стояв тепер біля Джейка, і коли Джейк хотів було знову націлити свого «рюгера», він неспішно, делікатно поклав руку на зап’ясток хлопця.

— Заховай зброю до кобури, — сказав він. — Прибери її геть, Ісусом тебе благаю.

Джейк поглянув на нього й побачив те, що нещодавно бачила Сюзанна: чоловіка, страшенно схожого на Хенчика з роду манні. Джейк засунув револьвер назад до кобури, тоді нахилився і підняв Юка. Пухнастик заскавулів, потягнувся до Джейкового обличчя своїм писком на довгій шиї і почав лизати хлопцеві щоку.

Тим часом Каллаген, узявши водія за руку, повів його до кабіни. Він намацав у себе в кишені і тицьнув водію в руку десятидоларову купюру, либонь, половину з усіх тих грошей, що вони примудрилися зібрати перед тим, як вирушити у це веселе сафарі.

— Все, край, — сказав він водію, сподіваючись, що промовляє це заспокійливим тоном. — Без пошкоджень, без образ, їдь собі своєю дорогою, а він піде своєю… — А тоді, поза кабіну, гаркнув на того, що без упину давив на клаксон. — Ти, член невмиваний, сигнал у тебе працює, дай врешті йому перепочинок та перевір свої фари.

— Цей малий байстрюк наставляв на мене зброю, — сказав таксист. Помацав голову, чи є на ній його феска, і не знайшов.

— То всього лише модель, — заспокійливо приказував Каллаген. — Як ото кожний може зібрати собі з іграшкового набору. Воно навіть дробинками не стріляє. Я тебе запевняю, що…

— Агов, друже! — вигукнув вуличний проповідник, а коли таксист обернувся до нього, проповідник вручив тому вицвілу червону феску. Приладнавши її собі на голову, таксист, схоже, став більш схильним до примирення. Навіть розважливішим, ніж після засунутої йому в руку Каллагеном десятки.

Той, що був зупинився позаду нього, знову натиснув на клаксон свого старого крокодила-«лінкольна».

— Та хоч вкуси мене за задній бампер, ти, мавпи шматок! — крикнув йому таксист, і Каллаген просто вибухнув сміхом. Він рушив у бік «лінкольна». Таксист хотів було приєднатися до нього, але Каллаген поклав руки йому на плечі і зупинив.

— Дозволь мені владнати справу. Я духовна особа. Змушувати лева спокійно лежати поряд з ягням — це моя робота.

Вуличний проповідник підійшов уже достатньо близько, щоб почути ці слова.