Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
У 1526 р. Габсбурги оволоділи угорською короною та почали збирати колишні підвладні Угорщині землі, відвойовуючи їх в Османської імперії та інших сусідів. Під їхню владу перейшли й етнічні українські землі Закарпаття. Панування Габсбургів в Угорщині остаточно було закріплено Прагматичною санкцією 1723 р. Водночас Угорське королівство в межах імперії Габсбургів мало спеціальний статус і певну державну стабільність. Угорщина була наділена широкими автономними правами, хоча найбільш значущі рішення приймалися вже не в Буді, а у Відні. Проте угорські традиції судівництва загалом збереглися. Так, найвищою судовою інстанцією залишалася Королівська Курія, яка від 1723 р. складалася з двох судів — Палати семи (угор. Hetszemelyes Tabla, лат. Tabula septemviralis) та Королівської палати (угор. Kiralyi Itelotabla, лат. Tabula regia judiciaria).
Палата семи була апеляційною інстанцією, яка замінила колишній надорський суд. Вона зберегла традиційну назву, хоча після реформи складалася з надора, двох архієпископів, трьох єпископів, восьми магнатів, восьми дворян, а також інспектора у справах копалень і секретаря.
До її компетенції входив перегляд рішень, прийнятих у першій інстанції Королівською палатою, а також Банатською палатою (хорват. Banski stol, лат. Tabula Banalis) — найвищим судом Хорватії. У цивільних справах її рішення були остаточними, а в кримінальних — за королем зберігалося право амністії або помилування.
Королівська палата складалася з понад двадцяти осіб, до її складу, крім високопосадовців і професійних юристів, входили представники від магнатів, духовенства і дворянства.
Вона діяла як апеляційний суд, розглядаючи апеляції на рішення, прийняті нижчими судами (районними судами, судом таверніка й комітатськими судами, а від 1791 р. — і на рішення суду вільних королівських міст і земського суду у справах про тяжкі злочини). Як суд першої інстанції Королівська палата розглядала справи про державну зраду й образу короля та позови, пов’язані з правом власності на нерухоме майно в разі, якщо це право ґрунтувалося на давніх актах. Королівська палата приймала рішення колегіально. За них мало проголосувати щонайменше 9 членів цієї палати.
Періодичність скликання засідань вищих судових органів була різною. Існували великі октави — суд засідав на восьмий день після певних свят. Також були й короткі октави — засідання суду проводились раз на рік. Судова реформа 1723 р. скасувала велику та коротку октави. Також було створено верховні суди як постійно чинні органи.
Судовою реформою 1723 р. в містах Надьсомбат, Еперьеш, Кьосег і Дебрецен були створені чотири районні (окружні) палати (угор. kerilleti tabla). Територія сучасного Закарпаття входила до територіальної юрисдикції Еперьешської (сучасне словацьке місто Пряшів) палати. Районні палати складалися з голови, 5–6 звичайних і декількох надзвичайних засідателів. Ці судові органи приймали рішення колегіально, для чого, крім голови, вимагалася присутність щонайменше 3 членів. Районні палати були судами першої інстанції. До їхньої компетенції належали справи про заборгованість, яка перевищувала 100 форинтів, про визнання недійсним заповіту, про поділ майна, що перебуває на території декількох комітатів, про визнання договорів посагу, подарунка при заручинах і договорів, укладених на підставі вдовиного права, про опікунів та піклувальників, а також про повернення застави за умови, що відповідне майно перебувало в декількох комітатах.
Упродовж XVII–XVIII ст. організація та юрисдикція міського суду не зазнали жодних змін. У першій половині XVIII ст. до системи центральних судових органів долучилися суди таверніка й персоналія як особливі суди для міст і міщан, безпосередньо підвладних королю.
Тавернік (угор. tarnokmester, лат. magister tavarnicorum) від XVI ст. посідав четверте місце в ряду вищих світських чинів, зокрема, в разі відсутності надора та державного судді він головував у Верхній палаті Державних зборів. Він виконував функції скарбника й відав розглядом справ про податки.
Персоналій (угор. kiralyi szemelynok, лат. personalis praesentiae regiae in judiciis locumtenens) — особистий юридичний представник короля, який видавав акти правового характеру від імені короля та завіряв їх королівською печаткою, виконував державні нотаріальні функції та відігравав важливу роль в організації підготовки юристів. Посада персоналія була запроваджена в королівській канцелярії у XV ст. Згодом вона набула самостійного значення. Персоналій очолював Королівську Курію, а також головував у Нижній палаті Державних зборів. До середини XVII ст. персонали призначалися винятково з дворян, але надалі серед носіїв посади були й представники знаті, особливо нової.