Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
У подальшому зі збільшенням кількості судових спорів дедалі зростають і вимоги до адвокатів. Зокрема, 34-м Законом 1574 р. була запроваджена присяга адвоката. Адвокати присягали не захищати несправедливість та інтереси, які шкодитимуть країні. Проте через сім років ця вимога зникне із законодавства.
Схарактеризована вище система на подальших стадіях феодалізму зазнала певних змін, але загалом зберегла свої основні структури. Так, упродовж XIV–XV ст. у розгляді певних справ знову повернулися до інституту «спеціальної присутності короля» (лат. speacialis presentia regia) у формі суду особистої присутності короля (лат. personalis praesentia regia). Центральні суди, які були пов’язані з королівським двором, у різні часи очолювали надор, державний суддя та канцлер, яких зазвичай називали великими суддями, тому що вони як судді, що заміщали короля, мали компетенцію розглядати будь-які справи.
На рівні комітатів дедалі більшого значення набували комітатські суди (седрія). Цей орган діяв за головування жупана (піджупана) і за участю засідателів (лат. jurati assesores), обраних із числа місцевих посадовців і заможних дворян. Починаючи з XV ст., відкрилася можливість подання апеляцій на рішення цих судів до Курії.
У справах за позовами дворян седрія зазвичай виступала як суд першої інстанції, а у справах за позовами кріпаків — як суд апеляційної інстанції. До XVII ст. на засіданні цього суду міг голосувати будь-який дворянин комітату. Від 1613 р. право голосу в суді мали лише ординарні засідателі (лат. ordinarii jurati assessores) та надзвичайні засідателі, обрані з числа особливо заможних дворян (лат. extraordinarii assessores), а також було збільшено число засідателів, щоб судочинство стало безперервним. Надзвичайні засідателі не отримували постійної платні. Від XVII ст. окремі палати цього суду здійснювали судочинство в кримінальних і цивільних справах. До юрисдикції кримінального підрозділу комітатського суду належав розгляд усіх кримінальних справ, за винятком справ про державну зраду та образу монарха, а також кримінальних справ, у яких обвинуваченим був кріпак (окрім тих випадків, коли феодал мав право життя й смерті щодо кріпака). Цивільний підрозділ комітатського суду розглядав лише важливі цивільні справи.
Справи, які не належали до юрисдикції цивільного підрозділу комітатського суду, розглядав суд солгабіро або створений у XVII ст. суд алішпана (піджупана; угор. alispani szek, лат. sedes vicecomiti), інша назва — суд окружного начальника (лат. forum pedaneum). Проте у тодішньому законодавстві не було чіткого розмежування юрисдикції комітатського суду, суду алішпана та суду солгабіро, тому при вирішенні питання, до юрисдикції якого зі згаданих судів належить та чи інша справа, застосовували положення звичаєвого права та комітатських статутів. Здебільшого до юрисдикції суду алішпана належали справи про заборгованість на суму до 12 тис. форинтів, справи про визнання недійсним договору застави, справи про дрібне свавілля, а також справи про образу честі. До юрисдикції суду солгабіро — справи щодо заборгованості на суму до 3 тис. форинтів та про визнання недійсним договору застави, якщо вартість заставленого майна не перевищувала 3 тис. форинтів.
У XVII ст. була суттєво обмежена юрисдикція церковних судів. В їхній компетенції залишилися справи про шлюб, про порушення присяги, про дійсність заповітів та деякі інші. Водночас в окремих містах Угорщини діяли реформатські (кальвіністські) суди, проте наприкінці XVII ст. вони з невідомих причин (ймовірно, в результаті посилення релігійного тиску) припинили своє існування. Відтоді розгляд справ протестантів про шлюб було передано до відання католицьких (консисторських) судів. У 1786 р. Йосип II обмежив юрисдикцію консисторських судів справами, пов’язаними з католицькими й змішаними шлюбами. Відповідно представники протестантських церков свої спірні справи вирішували в державних судах.