Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
Для часів Святого Іштвана та його безпосередніх нащадків станове судочинство ще не було характерним. У ці часи король був не лише проводирем, а й головним суддею держави. Королівське судочинство здійснювалося в королівському дворі, тобто в Курії (угор. Kúria — від лат. Curia — назва місця, де здійснюється найвища влада). Королівський двір завжди слідував за переміщенням короля в державі, тому в тодішній Угорщині не існувало королівського суду, прив’язаного до певного місця. У перші три століття державності королівський двір найчастіше перебував у містах Естергом, Секешфегервар та Буда.
Оскільки король через зайнятість не мав можливості особисто вершити суд, у цих функціях його дедалі частіше замінювала спеціальна посадова особа — набор або палатин (угор. nadorispan, nador; лат. palatinus, palatinus comes). Ця посада існувала в Угорському королівстві від початку XI ст. до 1848 р. Вважають, що її назва походить від скорочення словосполучення «надвірний жупан» (угор. nadb-dvorjb-zupanb). Надор був представником монарха, від 1723 р. — віце-регентом. Він призначався монархом, а від 1608 р. обирався Державними зборами. Ця посадова особа мала також власні, тобто не делеговані королем, повноваження щодо здійснення правосуддя над людом королівського двору. А Золота булла 1222 р., в якій були зафіксовані права дворянства, наділила надора повноваженням здійснення правосуддя над усіма підданими держави. Винятком були справи, які могли призвести до смертної кари або конфіскації майна, що потребували особистої санкції короля[618]. Із часом склався надорський суд (Палата семи), в якому під його головуванням судочинство здійснювали троє магнатів і троє прелатів (церковні ієрархи).
З остаточним формуванням самостійного надорського судочинства суддівські функції в королівському дворі став здійснювати придворний жупан (угорська назва: udvarispan), який незабаром набув статусу державного (земського) судді (угор. orszagbiro, лат. judex curiae regiae, curialis comes). Перебуваючи при королівському дворі, державний суддя міг розглядати будь-які справи, а справи, розпочаті ним під час перебування при королівському дворі, він міг завершити будь-де. Ця посада мала реальне значення від початку XII ст. до 1884 р., а згодом зберегла лише символічні функції.
Найважливішим судовим органом у провінціях (королівських комітатах, слов’янська назва — жупи) були суди, якими керували комітатські жупани (угор. megyesispan, лат. comes comitatus), уповноважені вирішувати справи населення жупи. В кожній жупі, крім жупана, діяли також ще двоє призначених згори королівських суддів (лат. judex regius), які у присутності жупана судили грабіжників та інших злодіїв. Окремі королівські судді — пристави (угор. pristaldi, лат. pristaldus) — спеціалізувалися на посвідченні угод із землею та розгляді земельних спорів. Щодо обсягу повноважень цих посадових осіб остаточної ясності немає. Окремі дослідники вважають, що вони частково виконували функції нотаріусів і судових представників (адвокатів). Із послабленням королівської влади королівські судді втратили самостійність і перейшли в підпорядкування жупанів.
З формуванням суспільних станів і розбудовою станової держави зародилося станове судівництво, яке надалі було характерним для Угорщини аж до модерних буржуазних часів. Поступово сформувалися окремі юридичні інститути духовенства, дворянства, міщан і кріпаків, а в певних сферах правовідносин — і їхнє окреме право[619].
Ускладнення судівництва спричинило потребу в судовому представництві сторін процесу. Професійної адвокатури ще не було, і представником у суді за плату чи безоплатно могла виступати будь-яка дієздатна особа. Здебільшого сторони покладали цю функцію на когось зі своїх письменних родичів[620].
Від XV ст. Угорщина була станово-представницькою монархією з королем і Державними зборами. Найяскравішим юридичним виявом станових засад став Трипартіум (лат. Tripartitum opus juris consuetudinarii incluti regni Hungariae) — звід звичаєвого і королівського права Угорщини в трьох частинах. Цей кодекс, затверджений Державними зборами й санкціонований королем 1517 р., зберігав свою чинність аж до 1848 р. Згодом у середині XVI ст. побачив світ Квадріпартіум (Quadripartitum) — розширена і редагована версія Тріпартіума.
Вже в XIII ст. замість королівських комітатів, які розпалися, були створені дворянські комітати. З’являється новий комітатський суд (угор. varmegyei torvenyszek, лат. sedes judiciaria), який з часом став найважливішим дворянським судом феодальної доби. Разом з тим дворянські громади комітатів дістали право обирати солгабіро або сервієнтів як суддів у справах щодо потерпілих від утисків магнатів. Згодом повноваження суду солгабіро (угор. szolgabiroi szek, лат. forum judium) поширились і на інші справи.
618
Чизмадия А. Указ. соч. — С. 40.
619
Там же. — С. 39.
620
Magyar alkotmänytörtenet / Mezey Barna (szerk.). — Budapest: Osiris, 1998. — О. 172.