Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Історія судочинства феодального періоду, яка ґрунтувалася на станових засадах, була б не повною без застереження, що у феодальній Угорщині власними судовими організаціями володіли численні привілейовані національні та територіальні спільноти зі спеціальним статусом[630]. Утім українське населення жодних привілеїв не мало.

Заслуговує на увагу і те, що у феодальній Угорщині доволі рано розвинувся інститут адвокатури. Втім, влада дуже обережно ставилися до адвокатської діяльності через численні зловживання адвокатів. Вже зазначалося, що законодавство послідовно обмежувало, а не розширювало можливості для заняття такою діяльністю.

Першим спеціальним правовим актом про адвокатуру й адвокатську діяльність в Угорщині став указ Леопольда I Statu turn Per Advocatus Causarum, sen Procuratores Pegni Observandum від 26 жовтня 1694 p. В його преамбулі адвокатам слушно докоряли за втягування клієнтів у безглузді судові процеси, затягування з корисливих мотивів розгляду справ, використання своїх знань для захисту неправомірних вимог, відмову від представництва інтересів незаможних, вимагання як винагороди для себе частини предмета позову[631]. Саме проти цього і спрямовувався указ. Зокрема, він прямо забороняв отримання адвокатом частки від предмета позову та співпрацю із супротивною стороною процесу. Нормою стала і присяга адвокатів перед королівським престолом.

Згодом у контексті судової реформи Марії Терезії королівським указом 1769 р. було затверджено нові правила про адвокатуру й адвокатську діяльність. Найважливішою новелою стало затвердження обов’язкового адвокатського іспиту для тих, хто у майбутньому мав намір займатися адвокатською практикою. Для прийняття таких іспитів при королівській та окружних судових палатах утворювалися екзаменаційні комісії. При судах велися реєстри адвокатів[632].

У 1804 р. австрійський імператор і угорський король Франц І видав указ Instructio pro advocatis, per excelsam curiam regiam, in sequelam benignae resolutionis regiae elaborata, ac per suam majestatem sacratissimam benigne approbata, в якому передбачалися такі вимоги для заняття адвокатською діяльністю: наявність диплома університету або юридичної академії, два роки практики та складання письмових і усних іспитів у королівській палаті. Адвокатський диплом підлягав оприлюдненню в кожному із судів, в яких особа здійснювала адвокатську діяльність[633].

Загалом, як видається, на початок XIX ст. в Угорщині завершився в головних рисах процес формування інституту професійної адвокатури при судовому відомстві та правового статусу адвоката. Проте адвокатура становила сукупність привілейованих осіб, яка ще не мала ознак самоврядності, а тому не може розглядатися як організована професійна корпорація. У такому стані вона перебувала ще півстоліття.