Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Реформування судівництва на буржуазний лад в Угорщині було пов’язане як із практичними модернізаційними намірами австрійського двору, так і з реформаторськими прагненнями угорських Державних зборів. Починаючи від 1830-х рр., для діяльності останніх стала характерною присутність активного ліберального дворянства, яке мало намір за західноєвропейськими зразками зреформувати діяльність держави, але зі збереженням при цьому національних традицій.

Зокрема, ліберальна опозиція висунула на розгляд Державних зборів каденції 1843–1844 рр. прогресивний проект Кримінального кодексу, який підготував один з лідерів угорського дворянства, адвокат і політик Ференц Деак. Цей проект, що в дусі французького кримінального кодексу передбачав утвердження нових буржуазних засад кримінального права, верхня палата Державних зборів провалила. Проте опозиції вдалося домогтися проголошення скасування смертної кари, тілесних покарань (для недворян) і панського суду. Була висловлена підтримка ідеї заснування суду присяжних, яка, однак, була реалізована дещо згодом[634]. Цими ж Державними зборами 18 травня 1843 р. мадярська мова була проголошена офіційною на всій території Угорщини.

Революційним законом про урбаріальні повинності від 18 березня 1848 р. було скасовано панщину, ряд інших селянських повинностей і панський суд[635].

Кульмінаційним моментом цього періоду були буржуазна революція та боротьба за незалежність Угорщини від Австрії 18481849 рр., яка зазнала поразки. Українці, які впродовж століть піддавалися примусовій мадяризації, в цій боротьбі, до речі, виступили союзниками центральної австрійської влади і навіть, як уже зазначалося, на кілька років здобули відносну автономію для так званого Руського дистрикту із центром в Ужгороді.

Подальший період, 1849–1859 рр., характеризується пануванням австрійського неоабсолютизму, спробами Габсбургів якомога глибше інтегрувати Угорське королівство у свою середньоєвропейську імперію, чому угорські стани в різні періоди з різною інтенсивністю протистояли.

Віденський уряд особливо заповзявся проти угорської адвокатури, чимало представників якої (Лайош Кошут, Ференц Деяк, Кароль Єотвеш та інші) брали активну участь у революційних подіях. Була проведена фільтрація адвокатів із відлученням від адвокатської діяльності прихильників революції. 24 липня 1852 р. імператор затвердив нові правила для адвокатури, чинність яких поширювалася і на територію Угорщини. Зокрема, від адвокатів вимагалися: наявність австрійського підданства, зрілий вік, бездоганна репутація, знання юриспруденції та адвокатський іспит. Складання адвокатського іспиту дозволялося впродовж двох років після одержання відповідного дозволу міністра юстиції.

У цей час на чолі угорської судової ієрархії перебував віденський Верховний судовий і касаційний трибунал (нім. Oberster Gerichtshoj), який поширював свою компетенцію на всю територію Австрійської імперії. В Угорщині цей суд замінив Палату семи. Були також створені 5 окружних головних судів, територіальна компетенція яких відповідала утвореним тоді адміністративним округам з центрами у містах Пешт, Шопрон, Пожонь (сучасна назва Братислава), Дебрецен і Еперєш. Окрім цього, головні суди мали Трансильванія (Себен), Хорватія (Загреб) і Сербська Воєводина (Темешвар). Під головними судами перебували комітатські суди, а під ними — районні суди.

Останні стали наступниками суду солгабіро й уособлювали перший, нижчий, рівень судової системи[636].

Побічним результатом селянської реформи стали так звані урбаріальні суди, засновані 1856 р., що мали вирішити долю угідь, які раніше перебували в нероздільному користуванні поміщиків і селян. В умовах неоабсолютизму ці суди стали одним із знарядь забезпечення панування у сільському господарстві великих землевласників[637].

Новий період в історії угорських судів розпочався після австрійсько-угорського компромісу 1867 р. Політичне життя країни тих часів характеризувалося домінуванням ліберальної партії, яка в питаннях державного будівництва додержувалася ліберальних принципів, хоч і робила це з оглядкою на пекучі соціальні та гострі національні проблеми[638]. Водночас знову набули поширення революційні ідеї, думки й концепції. Адже провідні політики дуалістичного періоду здебільшого сповідували ідейні засади революції 1848 р.

Від 1869 р. Угорщина становила окрему державу, повністю централізовану, з урядовою угорською мовою в установах, судах і державних закладах освіти. Формально Угорщина була конституційною монархією з поділом на три влади, але фактично вся влада була в руках земельної та фінансової олігархії. Це сталось унаслідок наскрізь недемократичної виборчої системи, що лишалася без змін аж до 1918 р. Вибори послів були справді безпосередніми, але далеко не загальними через численні цензи. Зокрема, угорським українцям ніколи не вдавалося здобути власну репрезентацію в угорському парламенті. На практиці Угорщина лишалася однією з найреакційніших держав у Європі, в ній не розбудовувалося соціальне законодавство, не проводилися докорінні земельні реформи, пильно оберігалася непорушність влади олігархічної верхівки.