Людолови Том 1

Патер Юстовський це вірив своїм ушам.

— Яка шляхетність! Який жест, повний величі, - жест, гідний стародавнього Риму! — захоплено белькотів він… — Простягти руку ворогові, хамові… Винагородити в сто разів за збитки, що заподіяли йому інші… «Блаженно черево, що тебе породило, і cocцi, що вигодували тебе», — скажу я словами євангелія.

Потоцький задоволено покручував мусянжеві вуса.

— Вчора я відмовився вiд дальших послуг капітана Свендборга, — недбало кидав він слова. — Ці шведські ландскнехти не складуть собі ціни. Чому не взяти на їх місце цього шляхтича подлєйшогo гатунку?! Я гадаю, що він виправдає себе. До речі, я хотів вручити пану пробощу на бідних його парафії трохи грошей. Я буду дуже радий, якщо пан пробощ так улаштує справу з цим хлопським отаманом, що не я запрошую його до себе, а Горленко сам запропонує мені свої послуги.

З цими словами Потоцький витягнув з гаманця щупку блискучих червінців і недбало кинув на срібний піднос.

Патер Юстовський упадав коло Потоцького, як голодний кіт коло сирого м'яса, супроводячи його до колебки. Потім повернувся до ризниці, нашвидку перелічив гроші, один червінець укинув до карнавки на бідних, а решту собі в кишеню і крикнув служникові, щоб подавали обід.

Юстовський поставив справу так, що не Потоцький запрошує Горленка до себе, а він, Юстовський, умовив Потоцького прийняти пана сотника до свого війська. Горленко ухопився за цю пропозицію, як за дар божий. Нова посада звільняла його раз назавжди від зустрічі з Баликою та з іншими козаками.

Гаряче взявся він до роботи. І, діставши проповідний лист, набрав «гультяїв» із колишніх співучасників Mocковського походу. День і ніч був він cepeд своїх козаків, стежачи за кожною підковою, за кожним жупаном, кожною шаблею й уздечкою. На прохання Юстовського, yгopський поручик Кніпріц пояснив йому принципи німецького військового ладу. Горленко добре запам'ятав кожну дрібницю, і коли через два місяці відбулося урочисте оказування нового полку, він міг зробити честь королівському палацові.

Потоцький задоволено мружився, пропускаючи його повз себе урочистим маршем, потім покликав Горленка.

— Пане сотнику, дарую вам полковницьку булаву та маєток Мостище, — урочисто сказав він, — і сподіваюся, що пан і далі буде таким же дбайливим отаманом і виправдає свою нову гідність.

На цей раз Горленкові не підказували. Чемно вклонившись, він схилив коліно перед своїм сюзереном і побожно припав до його руки.