Людина без властивостей. Том II

Він усміхнувся на власний жарт. Згодом йому спало на думку ще дещо:

 — Щойно ми розмовляли про різницю між Німеччиною й Австрією. А ви знаєте, ця різниця завше нагадує мені гру в більярд; там теж ніколи не вцілиш, якщо покладатимешся на розрахунок, а не на відчуття!

Штум здогадався, що слова «моральний мир, озброєний ідеями» мали б його потішити, й вирішив довести, як уважно він слухав. У більярді ґенерал дещо тямив, отож сказав:

 — Даруйте, я граю в карамболь і в піраміду, але ще ніколи не чув, що є різниця між німецькою й австрійською технікою гри!

Арнгайм заплющив очі й замислився.

 — Сам я в більярд не граю, — озвався він нарешті, — але знаю, що кулю можна вдарити києм згори чи знизу, справа чи зліва; можна вцілити кулею просто в центр іншої кулі чи лише її зачепити; можна вдарити різкіше чи м’якше; «накочувати» кулю теж можна дужче або слабкіше; і таких можливостей запевне є ще багато. Кожен із цих елементів я можу уявити собі в будь-якому поєднанні, тож комбінацій виходить, по суті, нескінченна кількість. Якби я надумав теоретично вивести їхнє число, то мав би, крім законів математики й механіки твердих тіл, враховувати й теорію пружности; я мав би знати коефіцієнти матеріалів; вплив температур; щоб забезпечити координацію й ґрадацію своїх моторних імпульсів, я мав би володіти методами щонайтонших вимірювань; я мав би вміти точно, як за ноніусом, визначати відстань; щодо швидкости й надійности моя здатність комбінувати мала б перевершувати логарифмічну лінійку; я не кажу вже про потребу враховувати похибки, про ширину розсіювання й про те, що мета всього цього — ідеальне зіткнення двох куль — сама собою не однозначна, а становить групу ще достатніх умов, які складаються довкола якого-небудь середнього значення.

Арнгайм говорив повільно, вимагаючи від слухача уваги, — так ніби щось стікало з крапельниці у склянку; він хотів, щоб його візаві не пропустив повз вуха жодної подробиці.

 — Отже, ви, мабуть, бачите, — провадив далі він, — що мені належало б мати лише такі властивості й робити лише такі речі, яких я не можу ні мати, ні робити. Ви, певна річ, знаєте математику досить добре для того, щоб збагнути, що на розв’язання цього завдання — розрахувати в такий спосіб хід бодай одного звичайного карамболю — забракло б цілого життя; розум просто кидає нас напризволяще! І все ж я підходжу із сиґареткою в роті до більярдного столу, наспівую подумки яку-небудь мелодію, не скидаючи, так би мовити, капелюха, майже не завдаю собі клопоту розібратися в ситуації, вдаряю києм — і розв’язую завдання! Те саме, пане ґенерал, відбувається безліч разів і в житті! Ви не лише австрієць, але й офіцер, ви маєте мене розуміти: політика, честь, війна, мистецтво, вирішальні процеси життя протікають по той бік розуму. Коріння людської величі — в ірраціональному. Ми, комерсанти, теж не робимо підрахунків, як вам, може, хотілося б гадати; ні, ми — я кажу, звісно, про людей провідних, маленькі люди свої гроші все ж таки, либонь, рахують — ми вчимося розглядати свої справді успішні ідеї як таємницю, що глумиться з будь-якого розрахунку. Хто не любить почуттів, моралі, релігії, музики, поезії, форми, виховання, лицарства, щирости, відкритости, терплячости, той, повірте, ніколи не стане й комерсантом широких масштабів. Тому я завжди захоплювався людьми військовими, а надто австрійськими, які спираються на прадавні традиції, й дуже радий, що ви надаєте підтримку нашій ласкавій пані. Це мене заспокоює. Її вплив, як і вплив нашого молодшого приятеля, має надзвичайно важливе значення. В основі всіх великих речей лежать ті самі властивості; високі обов’язки — це благодать, пане Генерал! — Він мимоволі потис Штумові руку й додав: — Дуже мало людей знають, що справді велике не має під собою Грунту; я хочу сказати, все сильне — просте!