Людина без властивостей. Том II
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-07-9
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том II». Краткое содержание книги:
Тим-то Ульріх і тепер почав насміхатися з кузини.
— Гадаю, ваш обов’язок, якщо ви в це вірите, — або відверто, або таємно, але принаймні якомога швидше стати Арнгаймовою коханкою «цілком і повністю»! — сказав він.
— Замовкніть, прошу вас! Я не давала вам права розмовляти про це! — приструнчила його Діотима.
— Я мушу про це розмовляти! Донедавна я не міг збагнути, які, власне, у вас із Арнгаймом взаємини. Але тепер я все зрозумів, і ви здаєтесь мені людиною, яка направду зібралася полетіти на Місяць. Ніколи б не подумав, що ви здатні на таке божевілля.
— Я вам казала, що здатна втрачати почуття міри! — Діотима спробувала кинути сміливий погляд поверх його голови, але сонце змусило її примружитись, і очі в неї прибрали майже веселого виразу.
— Це маячня любовного голоду, — промовив Ульріх, — вона минає, коли його погамовують.
Він питав себе, які в Арнгайма наміри щодо кузини. Може, той уже пошкодував, що зробив їй пропозицію, і тепер намагається замаскувати свій відступ, ламаючи комедію? Але в такому разі простіше було б поїхати й уже не повертатись; адже чоловікові, який ціле життя мав справу з комерцією, тоді не довелося б удаватись до потрібної для цього безцеремонности. Ульріх пригадав, що помічав у Арнгайма певні ознаки пристрасти, властиві чоловікові вже немолодого віку; обличчя в нього іноді бувало сіро-жовте, обвисле, стомлене й викликало порівняння з кімнатою, де опівдні ще не застелено постіль. Ульріх здогадувався, що швидше за все це наслідок тієї руйнації, до якої призводять дві приблизно однакові за глибиною пристрасті, коли вони марно змагаються за домінування. Але Ульріх не годен був уявити собі, яке нездоланне владолюбство панувало над Арнгаймом, отож не розумів і того, як затято впиралося цьому владолюбству кохання.
— Дивна ви людина! — зітхнула Діотима. — Ви ніколи не такий, яким вас очікуєш! Хіба не самі ви казала мені про небесне кохання?
— І ви гадаєте, що так справді можна робити? — неуважно спитав Ульріх.
— Так, як описали це ви, робити, звісно, не можна!
— Виходить, Арнгайм кохає вас коханням небесним?! — Ульріх тихенько засміявся.
— Не смійтеся! — роздратовано, мало не прошипівши, кинула Діотима.
— Ви ж бо не знаєте, чому я сміюсь, — вибачився Ульріх. — Сміх у мене, як то кажуть, нервовий. Ви з Арнгаймом — натури тонкі; сама ви любите поезію; я не маю жодного сумніву, що іноді вас торкається крилом якийсь повів; повів чогось такого…У тому ж і вся річ: повів чого? І ось ви з усією ґрунтовністю, на яку лише здатний ваш ідеалізм, хочете дістатися до істини?!
— А хіба самі ви не вимагаєте завжди точности й ґрунтовности?! — відказала Діотима.
Це трохи збило Ульріха з пантелику.
— Ви з глузду з’їхали! — сказав він. — Даруйте мені ці слова, але ви з’їхали з глузду! А вам з’їжджати з глузду не можна!
Тим часом Арнгайм повідомив ґенералові, що ось уже протягом двох людських поколінь у світі триває найбільший в історії переворот: душа сходить нанівець.
Ґенерала це дійняло до живого. Господи Боже, це було знов щось нове! Сказати правду, до цієї години він, незважаючи на Діотиму, гадав, що ніякої «душі» взагалі нема; у кадетському корпусі й у полку на таку попівську балаканину чхати хотіли! Та коли власник заводів з виробництва гармат і панцерних плит завів мову про це так спокійно, неначе бачив те, про що казав, десь зовсім поруч із собою, очі в ґенерала полізли на лоба й похмуро заблимали у прозорому повітрі.
Але Арнгайм не чекав, поки в нього попросять пояснень; слова спадали у нього з вуст, виливаючись крізь блідо-рожеву щілину поміж коротко підстриженими вусиками й борідкою клинцем. За його словами, вже за часів розпаду церкви, тобто приблизно в зародку буржуазної культури, розпочався процес усихання й старіння душі. Відтоді вона втратила Бога, непорушні цінності й ідеали, і нині людина дійшла, мовляв, до того, що живе без моралі, без засад, ба навіть, по суті, без почувань і вражень.
Ґенерал до пуття не зрозумів, чому не можна зазнавати почувань і вражень, коли не маєш моралі. Та Арнгайм уже розгорнув грубий том у палітурці зі свинячої шкіри, що його тримав у руці; це було дороге факсимільне видання рукопису, яке в бібліотеці не видавали додому навіть такому незвичайному смертному, як він. Ґенерал побачив янгола, чиї широкі крила простиралися на дві сторінки; янгол стояв посеред розвороту, де була зображена, крім того, темна земля, золотисте небо й дивні барвисті плями, що нагадували хмари; Генерал дивився на репродукцію одного з найкращих і найзворушливіших полотен раннього середньовіччя, та позаяк він про це не знав, зате чудово розумівся в полюванні на птахів та його зображеннях, то йому здалося лишень, що ота істота з крилами й довгою шиєю, не людина й не вальдшнеп, означає, либонь, якесь збочення, і на нього й хоче звернути увагу його співрозмовник.