Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності

Кремль розглядав Україну, другу за кількістю населення радянську республіку, що становила понад 2% території та близько 20% населення СРСР, і як джерело коштів для індустріалізації, враховуючи обсяги її сільськогосподарського виробництва та потенціал, і як територію для вкладення коштів, враховуючи вже існуючий промисловий потенціал на сході та півдні республіки. Але в умовах повного контролю центру над ресурсами українське керівництво повинно було лобіювати в Москві вкладення капіталу, вилученого з українських сіл, в українські міста. Україна мала відносні успіхи під час першого п’ятирічного плану (1928–1932), отримавши близько 20% усіх інвестицій, що відповідало її частці в загальній чисельності населення Радянського Союзу. Але після 1932 року вона відчула себе обділеною, бо ресурси на індустріалізацію спрямували до Уралу та Сибіру, вглиб на схід, подалі від небезпечного кордону з Польщею. Більша частина коштів, асигнованих Україні, пішла до традиційних промислових регіонів південного сходу, далі від кордону. Правий берег Дніпра залишився сільськогосподарським регіоном — більшість коштів, спрямованих туди, пішли на будівництво оборонних ліній для Червоної армії.

Безперечно, найбільшим будівельним проектом, запущеним в Україні під час першого п’ятирічного плану, був Дніпрогес — дніпровська гребля та електростанція, побудована просто за дніпровськими порогами. Місце було вибрано недалеко від міста Олександрівська, перейменованого 1921 року на Запоріжжя — нагадування про козацьке минуле регіону та визнання важливості козацького міфу в революційні роки. З колись маленького сонного містечка Запоріжжя перетворилося на великий промисловий центр з металургійними комплексами, що виросли навколо електростанції — важливого постачальника електроенергії для промислового Донбасу та Криворіжжя. Окрім сприяння виробництву електрики, гребля вирішила важливу проблему, що ускладнювала економічний розвиток регіону, збільшивши глибину Дніпра достатньо, щоб потопити під водою пороги та зробити річку зручною для судноплавства. Дніпрогес став загальносоюзним символом першої радянської п’ятирічки, у той час як населення Запоріжжя зросло більш ніж учетверо протягом десятиліття, збільшившись з 55 тисяч осіб 1926 року до 243 тисяч 1937 року.