Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності

В українській політиці міжвоєнної Галичини домінувало Українське національно-демократичне об’єднання — партія з глибоким довоєнним корінням, лідери якої походили з лав Української національно-демократичної партії австрійських часів. Нова ера в галицькій політиці настала 1929 року, коли Українська військова організація (УВО), підпільна мережа на чолі з полковником Євгеном Коновальцем, який боровся за незалежність у Східній Україні в 1918–1919 роках, перетворилася на Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Нова організація успадкувала від попередника програмну мету — незалежність України та іредентизм[33], а також конспіративну структуру та терористичну тактику для досягнення своїх цілей. Новою була ідеологія радикального націоналізму, якої ветерани війн за незалежність 1918–1921 років ніколи не мали. Ця ідеологія засуджувала ліберальний націоналізм лідерів довоєнного українського руху, яких ОУН звинувачувала в обмеженні питаннями мови та вихованні культури поразництва. Вона проголошувала націю найвищою цінністю і ставила своєю метою створення «нової людини». Цю ідеологію допоміг сформулювати Дмитро Донцов, уродженець східної України та колишній соціал-демократ. Сам Донцов ніколи не був членом ОУН, але своїми творами сформував нове покоління її лідерів та активістів.

Майже відразу ОУН, у найкращому випадку маргінальна сила в українському політичному житті, довела свою здатність впливати на цю сцену далеко за межами своєї політичної ваги. Перший її великий успіх відбувся в червні 1934 року, коли члени ОУН убили польського міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького, стверджуючи, що він відіграв вирішальну роль у пацифікації — серії репресивних заходів проти українських діячів та інституцій восени 1930 року. Перед цим восени 1933 року оунівці вбили у Львові радянського дипломата, по-мстившись за Голодомор 1932–1933 років у Радянській Україні. Обидва вбивства були організовані однією людиною — 25-річним студентом Львівської політехніки Степаном Бандерою, який очолив мережу ОУН у Галичині в червні 1933 року. Громадськість дізналася більше про Бандеру та ідеологію ОУН після його арешту й переслідування з боку польської поліції. Суд над Бандерою у справі вбивства Перацького відбувався у Варшаві; за ним відбувся другий процес у Львові 1936 року через вбивство в липні 1934 року (уже після арешту Бандери) шанованого директора Львівської української гімназії Івана Бабія, якого ОУН звинуватила у співпраці з польською поліцією.