Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Найсильнішого удару зазнали лісостепові території тодішньої Київської та Харківської областей (сьогодні це території Київщини, Черкащини, Полтавщини та Харківщини), які постраждали від голоду на початку весни — тамтешні селяни були занадто слабкі, щоб забезпечити належну сівбу, мали обмаль запасів і стали першими жертвами. На кінець 1933 року Київська та Харківська області втратили до мільйона мешканців кожна. Основні райони вирощування зернових в українських степах (тодішні Одеська та Дніпропетровська області) втратили понад 300 тисяч осіб. Менше постраждав індустріальний Донбас, де 1933 року від голоду померло 175 тисяч осіб. Степові райони менше постраждали від голоду, ніж лісостеп, бо не пережили голоду минулого року; також, якщо становище ставало дійсно нестерпним, селяни могли знайти притулок на будівельних майданчиках та підприємствах Запоріжжя, Кривого Рога або Донбасу. Крім того, навесні 1933 року центральний уряд мав набагато більше бажання постачати зернову допомогу на південь, ніж у центр України: Москва потребувала більше зерна, і єдиним шляхом отримати врожай було збереження життів людей-рабів у великих зернових районах. Решту залишили помирати. За останніми підрахунками, унаслідок голоду в Україні загинуло близько 4 мільйонів людей, що неймовірно спустошило країну — між 1932 та 1934 роками від голоду загинув кожен восьмий.
Голод створив іншу Радянську Україну. Сталін зумів утримати її в своїх руках, очистивши партійний та державний апарат від тих, хто не хотів іти проти власного народу й забирати в голодних людей останні харчі: у першій половині 1933 року з понад 500 секретарів райкомів партії більш як половина втратили свої посади, багато з них були заарештовані та вислані. Решта ішли за партійною лінією, якою б вона не була. Це були саме ті кадри, які Сталін хотів зберегти, принаймні на деякий час. Також він отримав нове «соціалістичне» селянство. Ті, хто пережив голод, отримали свій урок: вони могли вижити, лише приєднавшись до запроваджених партією колгоспів, що оподатковувалися за нижчою ставкою, ніж одноосібники, а навесні 1933 року були єдиними господарствами, яким надавалася урядова допомога. Колективізація абсолютної більшості домогосподарств і землі, тепер уже ставши фактом, різко змінила економіку, соціальну структуру й політику українського села.
Чи був Великий голод (Голодомор) умисним актом геноциду проти України та її народу? У листопаді 2006 року український парламент визнав його саме таким. Низка парламентів та урядів світу прийняла схожі резолюції, у той час як російський уряд запустив міжнародну кампанію з компрометації української позиції. Політична полеміка й наукова дискусія про природу українського голоду тривають досі, зосередившись в основному на визначенні терміна «геноцид». Але навколо вирішальних фактів та інтерпретацій голоду 1932–1933 років досягнуто широкого консенсусу. Більшість учених згодні, що це було дійсно штучне явище, зумовлене офіційною політикою; хоча воно також охопило Північний Кавказ, Нижнє Поволжя та Казахстан, проте лише в Україні воно було наслідком політики з чітким етнонаціональним забарвленням: голод почався незабаром після рішення Сталіна про припинення політики українізації в поєднанні з наступом на українські партійні кадри. Голодомор завдав українському суспільству серйозної травми, позбавивши його здатності чинити відкритий опір режиму на покоління вперед.
Сталін використав Великий голод для того, щоб перетворити Україну на «зразкову радянську республіку», як він писав у листі до Кагановича. Перенесення столиці 1934 року з Харкова до Києва, де інтелігенція, спустошена чистками, уже не становила загрози для радянського режиму в Україні, завершив перетворення автономної і часто незалежно налаштованої республіки на звичайну провінцію Радянського Союзу.
Як і хотів господар Кремля, Україна стала зразком радянської індустріалізації та колективізації. До кінця 1930-х років обсяг промислового виробництва в Україні у 8 разів перевищив рівень 1913 року, лише трохи відставши від найбільшої з радянських республік — Росії. Аграрний сектор був повністю колективізований — 98% від загального числа домогосподарств та 99,9% орних земель опинилось у колективній власності. Але бездоганну статистику колективізації дискредитували катастрофічні показники розвитку сільського господарства. 1940 року в Україні було вироблено 26,4 мільйона тонн зерна, лише на 3,3 мільйона більше, ніж 1913 року, що продемонструвало збільшення сільськогосподарського виробництва лише на 13%. Село, спустошене Голодомором та колективізацією, не могло йти в ногу з містом, де швидко зростала промисловість. Хоча Україна зазнала швидкої індустріалізації та модернізації, вона заплатила величезну ціну за цей «стрибок уперед». Між 1926 та 1937 роками населення Радянської України зменшилося з 29 до 26,5 мільйонів, сягнувши трохи більш як 28 мільйонів 1939 року.