Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності

Але опозиція в селі була надто великою, щоб їй можна було протиставити лише репресії, і влада вирішила зробити тактичний відступ. У березні 1930 року Сталін опублікував статтю під промовистою назвою «Запаморочення від успіхів», де він поклав провину за насильницьку колективізацію на надто завзятих місцевих чиновників. Партійні активісти інтерпретували статтю як партійне розпорядження про припинення примусової колективізації, і протягом наступних кількох місяців половина раніше колективізованої землі повернулася до селян, які залишили колгоспи. Але відступ був тимчасовим. До осені 1930 року кампанія з примусової колективізації відновилася. Цього разу селяни обирали здебільшого пасивні форми опору: відмову вирощувати більше зерна та сільськогосподарської продукції, ніж це необхідно для виживання, забій свійських тварин, щоб запобігти їх конфіскації з боку держави, і втечу до промислових центрів, таких як Запоріжжя, де вони приєднувалися до нового соціалістичного пролетаріату.

Зіткнувшись з новою формою селянського опору, Сталін і його помічники відмовилися визнати поразку і звинуватили селян у саботажі та спробах заморити міста голодом і підірвати індустріалізацію. Влада заявила, що селяни приховують зерно, і зажадала більших задач як від колгоспників, так і від тих, хто відмовився вступити до колгоспів. Особливо жорстке ставлення режим проявив до України, оскільки вона мала вирішальне значення для виконання економічних планів Москви. На середину 1932 року було колективізовано 70% українських домогосподарств, у той час як середній показник по Союзу становив 60%. Республіка, що виробляла 27% усього радянського збіжжя, стала відповідальною за 38% усіх поставок зерна державі. Нова політика принесла в Україну масовий голод узимку та навесні 1932 року, що вдарив по найбільш густонаселених районах лісостепової зони. Сотні тисяч голодували, лише в Київській області померло від голоду понад 80 тисяч осіб. Особливо сильно постраждали райони вирощування цукрових буряків на північний захід від Києва, навколо Білої Церкви та Умані. Влас Чубар, глава українського уряду, визнав у червні 1932 року, що голод зумовили надмірні побори, які не залишали селянам нічого їстівного. Він писав Сталіну: «З огляду на загальну неможливість виконання плану хлібозаготівель, основною причиною, з якої був менший врожай у цілому в Україні й колосальні збитки під час збору врожаю (результат слабкої економічної організації колгоспів і абсолютно неадекватного управління ними з районів і з центру), була систематична конфіскація усього зерна, виробленого одноосібниками, у тому числі запасів насіння, і майже повна конфіскація всієї продукції колгоспів».