Відьмак. Володарка Озера
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #7
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3114-6
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Володарка Озера». Краткое содержание книги:
— Нічого, пане Расті. Нічого. Усе вже гаразд.
— Почуваюся, — повторила Трісс Мерігольд, — наче обкрадена.
Неннеке довго не відповідала, дивлячись із тераси на храмовий сад, де жриці й адептки займалися весняною роботою.
— Ти зробила вибір, — сказала нарешті. — Обрала свій шлях, Трісс. Свою долю. Добровільно. Не час жалітися.
— Неннеке. — Чародійка опустила погляд. — Я насправді не можу сказати тобі більше, ніж уже сказала. Повір мені й пробач.
— Хто я така, щоб тобі пробачати? І що тобі до мого пробачення?
— Я ж бачу, — вибухнула Трісс, — як ти на мене дивишся! Ти й твої жриці. Я бачу, як питаєте мене очима: «Що ти робиш тут, магічко? Чому ти не там, де Іола, Еурнейд, Катьє, Мирра, Ярре?»
— Не перебільшуй, Трісс.
Чародійка дивилася вдалечінь, на ліс, що синів за муром храму, на дими великих багать. Неннеке мовчала. Думками вона була далеко. Там, де кипіла битва й лилася кров. Думала про дівчат, яких вона туди послала.
— Вони, — відізвалася Трісс, — у всьому мені відмовили.
Неннеке мовчала.
— Відмовили мені у всьому, — повторила Трісс. — Такі мудрі, такі логічні, такі розсудливі… Як їм не вірити, коли пояснюють, що є справи важливі та менш важливі, що від тих менш важливих належить відмовитися без роздумів, присвятивши себе більш важливим без тіні жалю? Що немає сенсу рятувати людей, яких ти знаєш і кохаєш, бо це одинаки, а доля одинаків не має значення для долі світу? Що немає сенсу боротися, захищаючи честь, гонор та ідеали, бо це пусті поняття? Що справжнє поле битви за долю світу в іншому місці, що деінде буде битва? А я відчуваю себе обкраденою. Обкраденою в можливості чинити нерозсудливо. Не можу без розсуду поспішити на допомогу Цірі, не можу, наче шалена, бігти й рятувати Ґеральта чи Йеннефер. Мало того, у війні, що йде, у війні, на яку ти послала своїх дівчат… У війні, на яку втік Ярре, мені відмовляють у можливості навіть стати на Горі. Ще раз стати там, на тій Горі. Цього разу повністю усвідомлюючи, що рішення дійсно правильне.
— Кожен має якесь своє рішення та якусь свою Гору, Трісс, — тихо промовила архіжриця. — Кожен. Ти також від своїх не втечеш.
Біля входу в намет закипіло. Занесли чергового пораненого в супроводі кількох рицарів. Один, у повному обладунку, покрикував, командував і підганяв:
— Швидше, костоправи! Ворушіться! Давайте його сюди! Гей, ти, фельдшере!
— Я зайнятий, — Расті навіть не підвів погляд. — Прошу покласти пораненого на ноші. Займуся ним, як тільки закінчу…
— Ти займешся ним зараз же, дурнуватий медікусе! Бо це сам ясновельможний пан граф Гаррамон!
— Цей шпиталь, — Расті підвищив голос, злий, бо в кишках пораненого стирчав наконечник арбалетної стріли, який знову вислизнув із щипців. — Цей шпиталь має дуже мало спільного з демократією. Сюди зазвичай приносять від пасованих і вище. Баронів, графів, маркізів, усяких таких. Про тих поранених, хто нижче, якось мало турбуються. Але якась рівність тут усе таки є. Зокрема, у мене на столі!
— Га? Це ти про що?
— Неважливо, — Расті знову встромив у рану зонд і щипці, — чи той, кому я оце зараз витягаю залізяччя з бебехів, хам, скартабель, стара шляхта чи аристократія. Він лежить у мене на столі. А в мене, так я оце скажу, князь блазня вартий.
— Це ти про що?
— Ваш граф зачекає своєї черги.
— Ти, половинчику йоханий!
— Допоможи мені, Шані. Візьми другі щипці. Увага на артерію! Марті, ще трошки магії, якщо можу попросити, у нас тут потужний крововилив.
Рицар ступив крок уперед, заскреготівши обладунком та зубами.
— Я тебе повісити накажу! — заричав. — Повісити тебе накажу, ти, нелюде!
— Мовчи, Паперброк, — важко відізвався, кусаючи губи, поранений граф. — Мовчи. Залиш мене тут і повертайся в бій…
— Ні, мій пане! Нізащо!
— Це був наказ.
З-за тканини намету долинали стукіт і брязкіт заліза, форкання коней і дикий вереск. Поранені в лазареті вили на всі голоси.
— Прошу глянути. — Расті підняв щипці, продемонструвавши нарешті витягнений гачкуватий наконечник. — Виробив цю цяцьку ремісник, завдяки цій продукції утримуючи чисельну родину, чимало допомагаючи тим самим і розвитку дрібного підприємництва, а тому й загальному добробуту й усіхньому щастю. А спосіб, за допомогою якого ота чудасія тримається в людських кишках, точно захищено патентом. Хай живе прогрес.