Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття

Звісно, що вироблені машинним способом продукти стануть водночас значно дешевші. В певному сенсі молекулярне виробництво забезпечує матеріалізацію перспективи цифрової економіки. Часто кажуть, що «інформація хоче бути вільною». Високорозвинена нанотехнологія може забезпечити розширення «свободи» і для матеріальних товарів. Настільні варіанти фабрикатора Дрекслера одного дня зможуть забезпечити можливості, аналогічні можливостям «копіювальника», який фігурує в телесеріалі Star Trek («Зоряний шлях»). Подібно до того, як часто повторювана команда капітана Пікара «Чай! Граф Ґрей! Гарячий!» миттєво матеріалізується у потрібний напій, одного дня молекулярний фабрикатор зможе створити майже все, що ми забажаємо.

Серед декотрих нано-оптимістів перспектива молекулярного виробництва міцно асоціюється з кінцевою «постдефіцитною» економікою, в якій майже всі матеріальні товари наявні в щедрих кількостях і фактично безкоштовні. Так само й послуги, ймовірно, будуть надаватися високорозвиненим штучним інтелектом. У цій технологічній утопії ресурсні й екологічні обмеження будуть усунуті завдяки універсальному молекулярному рециклінгу та «чистій» енергії, наявній в необмежених кількостях. Ринкова економіка може щезнути, а потреба у грошах — відпасти (як у тому ж телесеріалі «Зоряний шлях»). Хоча такий варіант розвитку подій і виглядає дуже привабливо, існує безліч деталей, які ще необхідно з’ясувати. Наприклад, земля так і залишиться в дефіциті, а тому й незрозуміло, яким чином житловий простір буде розподілятися у світі, в якому, загалом, немає роботи та грошей, а більшість людей не мають можливостей для покращення свого економічного стану. Незрозуміло також, яким чином будуть і далі зберігатися спонукальні мотиви до подальшого прогресу за відсутності ринкової економіки.

Фізик (і фанат серіалу «Зоряний шлях») Мічіо Каку якось сказав, що нанотехнологічна утопія може стати потенційною реальністю впродовж найближчих ста років.[50] А тим часом існує велика кількість більш практичних і нагальніших проблем, пов’язаних із молекулярним виробництвом. Варіант «сірого слизу» та інші страхи про самовідтворювання залишаються цілком реальними, як і потенціал для зумисного руйнівного використання нанотехнології. І дійсно, якщо для військових цілей який-небудь авторитарний режим використає побудову молекулярної структури, то внаслідок цього світовий порядок дуже мало нагадуватиме утопію. Дрекслер застерігає, що тимчасом як Сполучені Штати, фактично, самоусунулися від будь-якого організованого дослідження у сфері молекулярного виробництва, це саме не обов’язково стосуватиметься й інших країн. Сполучені Штати, Європа та Китай — усі вони інвестують в нанотехнологічні дослідження приблизно однаково, але спрямування цих досліджень у кожній окремій країні може бути абсолютно інакшим [25]. Як і у випадку зі штучним інтелектом, у цьому напрямі також існує потенціал тотальної гонитви за озброєнням, тож дочасна відмова від побудови молекулярної структури як неперспективної фактично може стати тотожною односторонньому роззброєнню.