Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
Він опинився у пастці, але усвідомив це, коли тікати було вже запізно. В цьому місці скельна стіна виступала вперед гострим, крутим відрогом, по якому нещодавно зійшов великий звал, утворивши глибоку затінену низину, всі виходи з якої лишилися за спиною Кари.
Хлопець озирнувся. Тольґа вже був у низині — біг, не вповільнюючи руху. Другої нагоди вертлявому хлопчиську надавати він, вочевидь, не збирався.
Кара зацьковано роззирнувся, розуміючи, що часу для прийняття рішення в нього залишилося не більш ніж на три удари серця, — і раптом серед розколин у скелястому схилі помітив одну, темнішу за інші. А в туфовому кришиві перед нею — чіткий відбиток сандалії.
Він не думав і не вирішував — просто кинувся до розколини, перш ніж розум усвідомив те, про що сповістили очі.
Тольґа побіг навперейми. Килич завив, стрімко шугнувши до жертви, — і Кара відчув, як уздовж хребта вогнем спалахнула тонка лінія. Вже за мить його хламида поважчала й прилипла до спини, у вухах задзвеніло. Він влетів у розколину, добряче вдарившись плечем об гострий край каменя. Його розвернуло, жбурнуло у протилежну стіну, Кара відштовхнувся, викрутився й почав пробиратися вузьким проходом, затісним, щоб ним бігти. Тольґа, деручи свій і так благенький одяг об виступи, протискувався слідом. Він сапав тяжко й хрипко, наче дракон, що кожним видихом вивергає полум’я. Руку із шаблею він випростав уперед — здавалося, криця дзвеніла об камінь майже над вухом Кари.
І тоді тріщина раптово роздалася. Кара випав у суцільну темряву печери, гепнувшись на тверду, всіяну гострими камінцями підлогу. Затхле повітря смерділо сечею та калом. Хлопець підхопився й побіг, не розрізняючи в пітьмі навіть власних рук. Десь позаду ввалився в печеру Тольґа, застиг, дослухаючись. Наступної миті Кара врізався в стіну — так, що аж скрикнув. Завмер, нажаханий — за спиною пролунав тихий смішок Тольґи.
Хлопець почав обережно пробиратися вздовж стіни — ледь торкаючись її пальцями, намагаючись рухатися нечутно. Його переслідувач також зачаївся — печера занурилася в тишу, таку ж важку та мертвотну, як і темрява.
«Тут лише один вихід, — раптом зрозумів Кара. — Тольґа про се здогадався і чекає там на мене».
Він ішов, обмацуючи стіну в сподіванні знайти бодай якусь щілину. І тут нога його спіткнулася об щось безформне й важке.
Тканина. Плащ чи ряса…
Кара закляк на місці. Він відчував, що в печері є хтось іще, і відчуття це проповзло шкірою, наче великий холодний слимак. Сморід випорожнень став нестерпним…
…а вух торкнувся легкий шурхіт босих підошов.
Кара завмер, намагаючись вгамувати часте дихання, що в тиші здавалося оглушливо гучним. Та цього разу він почув сапання — хтось із шумом втягував повітря, принюхуючись, наче пес. Потім ці звуки раптом урвалися. В темряві Карі марилася згорблена постать з довжелезними руками, зовсім гола. Широко розплющені очі спалахували в темряві ядучо-зеленими вогниками. Нижня щелепа відвисла, опухлий, чорний язик вивалився назовні, вкритий гнійниками та язвами.
Сапання повторилося, потім почулися кроки — обережні, скрадливі. Трохи далі шерхнули об каміння підошви Тольґи.
Карі подумалося, наскільки ускладнилася тут загадка пресвітерії Аджени. В’язень, отрута й волосина — кожне тут мало власну волю, і разом з тим майже незмінними залишалися початкові умови. Неможливо було передбачити, що вчинить мешканець печери: нападе на Кару або на Тольґу чи спробує втекти? Що зробить Тольґа — кого вразить першим? Безліч комбінацій раптово склалися у Кари в єдине сплетення, немов він одразу почав переживати декілька життів. Він відчував, як потвора стискає чіпкі, холодні пальці на його горлянці, а Тольґа розрубує його від плеча до паху. Бачив, як водночас із тим почвара стрибає з пітьми на Тольґу, роздираючи тому горло чорними поламаними зубами. Як він, Кара, стоїть, заціпенілий від переляку, і відчуває холодну крицю, що пробила його груди й застрягла в ребрах… Сотні варіантів майбутнього сплелися в один-єдиний, багатогранний, як імператорський діамант.
Знову почулися кроки: уривчасті та тверді — Тольґи та ковзаючі й невиразні — почвари. Кара сахнувся туди, де, як йому гадалося, був вихід. Килич рубонув темряву, і та вибухнула виском, верескливим і бридким, просто в обличчя хлопцю.
Він врізався у два сплетені тіла, штовхнувши їх на підлогу й сам опинившись зверху. Ядучий сморід вдарив у ніздрі, очі засльозилися. Чіпка кістлява рука стиснула Карову гомілку. Хрипко загарчав Тольґа, чимдуж пручаючись під вагою двох тіл. Кара рвонувся, сповз убік. Рука розчепірилася, страшне виття луною відбилося від туфових стін — вібруюче, надломлене. Глухий удар — і два сплетені тіла розпалися, живі згустки в неживій пітьмі. Один — зіщулений, що стелився землею, стрибнув на другого, знов зчепившись з ним в єдиний клубок.