Закоłот. Невимовні культи

— Може се означати, що він рівною мірою і живий, і мертвий одночасно? — спитала раптом Ебру, незважаючи на здивований погляд парубка.

— Може. Тільки до того моменту, коли на вечірню ми відсунемо цеглину й все з’ясується. Спостереження вирішить невизначеність, так? — спитала Аджена.

— Звичайно, — кивнув Кара.

— Чи се означає, що до моменту з’ясування живий-мертвий в’язень справді існував — у наших думках?

— Так, звісно.

— Наш розум народив дві камери. В одній в’язень живий, склянка ціла, а волосина не обірвалася. В другій — в’язень мертвий, склянка розбита, волосина розірвана.

— Уявити собі можна все що завгодно, — мовив Кара дещо невдоволено. — Наприклад, що з’явився янгол і утримував склянку, не даючи волосині ся розірвати, бо в’язень був людиною праведною. А в мить, коли відтулили цеглину — відпустив, щоб той прийняв мученицьку смерть за віру та потрапив до раю. І насправді немає ніяких двох світів, бо в’язень сам є спостерігачем. Тобто по-справжньому немає ніякої невизначеності.

— А якщо в’язень не має очей?

— Він почує, як падає склянка. А якщо він глухий, — випередив зауваження пресвітери Кара, — то відчує падіння склянки на камінь підлоги. Вдихне запах отрути. У будь-якому випадку певна його частина знатиме про наближення смерті раніше, ніж настане сама смерть. Себто людина — занадто багатоскладове створіння, занадто добре пристосоване стежити за собою й навколишнім світом, щоб існувати у невизначеності. А якщо вже ми розмовляємо про людей, то до чого тут Давній, чию постать ми бачили? Ту, що змусила збожеволіти Адема… паломника. Давній же не замурований у крипті?

Ебру кинула на нього швидкий погляд, в якому Кара з подивом прочитав… страх. Пресвітерія ж посміхнулась — зверхньою усмішкою переможниці.

— Уяви, що Давній і є той в’язень, а увесь наш світ для нього є криптою. Замурованою та темною. Одна з тих істот, що могутністю та розумом настільки ж випереджають нас, наскільки ми — мурах та слимаків. Тож хіба не тісно йому буде тут?

— Не розумію, — вперто мотнув головою Кара, але Аджена на нього й не дивилася. Увесь цей час вона спостерігала за Ебру.

— А якщо для нього в момент спостереження невизначеність не вирішується? — спитала пресвітерія вагомо. — Якщо в цей момент відбувається розкол і від тієї самої миті існують дві крипти — два світи? Паралельні, наче Евклідові прямі? І в одній з них Давніх не існує, бо сей світ вморив би їх, а в другій вони існують, бо світ ніколи не впорскував їм своєї отрути?

— Тоді що саме ми бачимо? — спитала Ебру спокійно.

— У певний момент існування обидва світи можуть бути достатньо зближені, як тонке скло може відповісти дрижанням на окрему ноту хору, хоча між цілком мирським склом та духовним співом за інших умов немає жодних спільних рис. Так і нам даровано бачити Давніх крізь межу світів, коли вона стоншується та на єдину мить в особливому місці відбувається колізія світів.