Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Все це дає підстави при витлумаченні назви Сквара/Сквира вдатися й до індійського матеріалу, оскільки печеніги й половці — споріднені племена, а Сквира причетна до половців і свого часу навіть називалася Половеччина. Тож <366> варто поглянути на гідронім Сквара/Сквира під індійським кутом.
Санскритське var або vari — «вода», «річка», «потік» (СРС, 577) входить у назви важливих індійських річок. Наприклад, Ґодаварі, басейн якої охоплює майже половину території нинішнього штату Махараштра (столиця Мумбаї, раніший Бомбей) на заході країни, де знаходяться всесвітньовідомі своїми скульптурами печерні храми Аджанта й Еллора. Годаварі вважається священною, бо на її берегах під час свого 14-річного вигнання жив, а у водах щодня омивався Рама, герой «Рамаяни» — сьоме втілення Вішну. Другою значною річкою цього штату є Крішна, у зв’язку з чим привертають увагу численні гідроніми й топоніми на Красн- в Україні, і в ареалі Росі зокрема (Трипілля стоїть на р. Красна).
Варі — одне з імен Сарасваті — в індійській міфології богиня мудрості й красномовства, дружина Брахми, бога-творця, який у тризубі уособлює праве вістря. Вона — покровителька науки й мистецтва, винахідниця санскриту. Водночас Сарасваті — знаменита ріка, що колись не поступалася Інду (санскр. Сіндгу, хінді — Сінд). У санскриті sara — «вода», «сік», «нектар», saras — «ставок», «озеро», sarani — «потік», «ріка» (СРС, 727), тож назву Сарасваті перекладають як «Повновода», досл. Водовита, Водовиця (суфікс ваті в назві Сарасваті тотожний суфіксу виця в українських назвах). Через Пенджаб і Раджастхан вона текла до моря, береги її колись були усіяні поселеннями. Але тектонічні зрушення призвели до того, що притоки Сарасваті влилися в систему інших рік, і до середини І тис. до н.е., вважається, вона поступово пересохла. Відтоді Сарасваті (суч. Сарсуті) губиться в пустельних пісках, але й досі оточена благоговійною шанобою. «Ріґведа» присвячує їй 3 гімни й оспівує як найбільшу з річок, що тече з небес; її разом з іншими божествами закликають на жертвоприносини. Таке шанування її пояснюють тим, що саме на її берегах формувалася ведійсько-брахманська культура індоаріїв.
В Індії чимало й інших річкових назв містять елемент Вар: Вара (хінді — Вар), Варада, Варана (інакше — Варанаваті), Варуні, Варату тощо (HN, 473–474). Назва Варада, досл. «Вододайна», «Вододателька», цікава тим, що вона — притока ріки Крішни. А в ареалі Сквири чимало гідронімів і топонімів на Красн. У долині ріки Красної розташовані Трипілля і Халеп’я, які мають двійників на Близькому Сході — Тріполі й Алеппо і в історичній Індії — Тріпура й Хараппа-Халіюппа (зараз у Пакистані). Села Хараппу й Трипілля споріднює і те, що вони да<367>ли свої назви всесвітньовідомим хараппській і трипільській культурам, у яких чимало спільного.
Компонент вар — «вода» наявний в імені Варуна (хінді Варун), досл. «Водюн», «Водян» (санскр. ун — той же суфікс, що й укр. ун/ юн: гризун — від гризти, ласун — від ласувати, співун — від співати тощо). У ведах Варуна — найзначніше верховне божество, тотожне слов’янському Дажбогові, грецькому Посейдонові, скіфському Тагимасадові й іранському Ахурамазді, а пізніше — бог вод і морських просторів (детальніше: ТРС, 68–81). Вара — ім’я Парваті, дружини Шіви, який уособлює в тризубі середнє вістря і сам зображається з тризубом — трішулою, досл. «тришилом». Варіша, «Сплячий на водах» — Вішну, Варада, «Даний водами» — Аґні, Варунаві — Лакшмі, дружина Вішну, досл. «Зроджена з води». За міфами, вона постала з Молочного океану, коли боги й асури сколочували його, щоб повернути втрачені під час потопу скарби. Саме тоді, як і грецька Афродита, Лакшмі вийшла з морської піни й стала дружиною Вішну, богинею багатства й добробуту, родинного щастя і затишку. Функціонально й походженням імені вона тотожна балтійській Лаймі й слов’янській Ладі, а в іконографії стоїть або сидить на лотосі. Деякі назви лотоса теж містять компонент вар/ варі, і сьогодні вони — часто-густо чоловічі й жіночі імена: Варджа, Варіджа, Варіґма — «Лотос», досл. «Народжений у воді»; з цих означень лотоса й собі творяться імена, наприклад, Варіджакша — «Лотосоокий».
Таким чином, компонент вар/ вара у гідронімах з основою Сквар цілком може бути споріднений із санскр. vara/vari — «вода», «потік», «ріка». А що ж тоді означає початкове Ск у річкових назвах типу Сквара/Сквира?
Тут знову треба вдатися до Костянтина Багрянородного і перерахованих ним печенізьких фортець на Дністрі, серед яких одна, має безпосередній стосунок до назви Сквира. Це фортеця Сакаката, у назві якої наявний компонент Сака. Спробуємо з’ясувати його значення, тим більше що компонент ката в цій назві вже відомий і означає — «фортеця».
Як ми вже бачили, печенізькі фортеці на Дністрі перегукуються назвами з раджпутськими фортецями в Раджастхані, а печеніги, таким чином, виявляють спорідненість із раджпутами. Саме в родині раджпутського князя Удай Сінха (пор. назви Удайпур — «Удай-місто», Удайґірі — «Удай-гора» в Індії та Удай-ріка, Одайпіль в Україні) народився Шакта, другий з 24 братів, родоначальник знатного раджпутського роду Шактаватів. В індійському епосі ім’я Шак<368>та мав син царя Манасью (Манасві) з династії Пуру і його дружини Саувірі. Жіноче ім’я Саувірі дослівно означає «Сувірка», «Сувірянка», тобто засвідчує, що його носійка — виходиця з племені сувірів. Сувіри ж в індійському епосі тотожні сіндам, а сінди жили в Давній Україні. Більше того, індійські сінди-сувіри споріднені з українськими сіверами, про що вже писалося (ТРС, 10–17). І сувіри і сінди вважаються нащадками Пуру, шостого царя Місячної династії. За «Махабгаратою», Пуру — наймолодший син царя Яяті й кшатрійки Шарміштхи. Яяті зробив його спадкоємцем трону, бо той віддав йому на тисячу років свою молодість, а натомість забрав його старість. Саме від Пуру пішов знаменитий рід — паурави, який згодом став називатися каурави. Прикметно, що у війні, описаній у «Махабгараті», сінди й сувіри билися якраз на боці кауравів. Нагадаємо принагідно, що найстаршим сином царя Яяті, вже від дружини-брахманки Деваяні, був Яду, родоначальник ядавів, тотожних літописним ятвягам. Саме з ядавів походив Крішна.
Дружину царя Пуру звали Каушалья, інакше Каусалья (так само звали й матір Рами, героя «Рамаяни»). Прикметно, що боспорські написи знають жіноче ім’я Кассалія і датується воно ще IV ст. до н.е. Воно з напису на біломармуровому постаменті (зараз в Ермітажі), знайденого 1853 р. на городищі Фанагорія (Таманський півострів). Тобто на території давньої Сіндики, історичної Кімерії. Зміст напису такий:
«Кассалія, дочка Посія, присвятила Афродиті Уранії при Перисаді, архонтові Боспору й Феодосії та цареві сіндів, маїтів, фатеїв і досхів» (КБН, № 972).