Студії з української етнографії та антропології

Весілля це третя та вже остаточна частина весільного обряду на Україні. В загальних рисах весілля повторює ті самі обряди в сватанні та на заручинах, тільки в значно ширшій та закінченій формі Так само, як і попередні акти, весілля починається з наподоблення спроби умикання, але на цей раз це наподоблення далеко повніше; починається воно з того, що молодий, маючи вже титул князя, набирає свою дружину На особливі запросини до нього в двір збираються його товариші-парубки, і він вибирає з них собі «боярів», з кожного з них дружко —тепер уже старший боярин — здіймає шапку та несе її до хати, де до шапок пришивають «квітку» з барвінку та червоної стрічки (faveurs французького народного весілля). Потім роздають такі самі квітки чи значки і всій дружині; світилкам, що з них одна несе меча — стару шаблю або дерев’яне наподоблення її. встромлене в окраєць хліба, гиддружому, цебто товаришеві дружка, еоашкам. хорунжому, музикам і. нарешті, візнику. Васалітет дружини до її князя виявляється передусім у тому, шо її члени, беручи на увагу похід, що його розпочинає князь, роблять між собою складчину на нього. На лочатках це було, мабуть, участю всіх чоловіків клану в здибуванні жінки для свого родича, як це буває й тепер у кавказьких горців, а потім цей акт перетворився в auxilium, шо його платила озброєна дружина васалів, скликана князем, як це ми бачимо і в Західній Європі. Після цього відбувається обряд, иіо його можна, мабуть, вважати за пережиток колишньої присяги: на стіл ставлять велику миску з водою та кладуть коло неї ложку; старший боярин дає кінець свосї хустки молодому, що незалежно від нори року вдягнений в кожух та кирею, і веде його круг сголу. а молодий зі свого боку тримає за хустку одного зі своїх боярів, той веде ще иншого і т, д., кінчаючи світилкою, що йде остання, тримаючи в руках запалену свічку; після першого та другого обходу кожний, проходячи повз миску, зачерпує з неї водн ложкою та випиває її, а після третього обходу навколо столу всі п'ють просто з миски. Виконавши цю церемонію, всі виходять на двір, де відбувається другий обряд, мабуть, ще старішого походження, а саме: мати молодого, вдягнена в вивернутий кожух та в шапці, виходить на двір, несучи в полі своєї одежі ріжнс збіжжя та дрібні гроші, що вона їх звичайно для цього збирає, починаючи з дитячих років сина; їй підводять «коня», цебто подають граблі або вила, вона «сідає на них верхи* та. розкидаючи навколо себе збіжжя, тричі об'їжджає кругом діжі, що стоїть серед двору, а на ній хліб, що ним благословляли молодих. Після об'їзду старший боярин «поїть коня», цебто дає на граблі воду з кухлика та віддає його другому бояринові, а цей кидає його через голову так, щоб він розбився. Мати «злазить з коня», а бояре беруть «коня* та ламають на шматки, розкидаючи їх навколо. Цей обряд пісня тепер пояснює як символ родючости: