Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Львівський вищий крайовий суд напередодні Першої світової війни поділявся на сім сенатів, кожний з яких обслуговував як вища інстанція конкретні окружні суди (окремо у цивільних і кримінальних справах). Кожний сенат мав свого голову, двох заступників, чотирьох членів і чотирьох їхніх заступників. Окрім того, у ньому існували два сенати, які опікувалися кадровими питаннями і дисциплінарними справами. Канцелярію цього суду очолював її директор[611].

Найвищою судовою інстанцією в Австро-Угорщині залишався Верховний судовий і касаційний трибунал (Верховний трибунал юстиції) у Відні, який розглядав у третій (останній) інстанції справи, які надходили з крайових судів, і в другій інстанції — справи, вирішені Вищими крайовими судами. Трибунал складався з першого президента, посада якого прирівнювалась до посади міністра, другого президента, п’яти президентів сенатів і 48 суддів. У складі трибуналу був окремий сенат для справ з Галичини. Розгляд справ здійснювався колегією з семи суддів[612].

Стаття 11 Конституційного закону про судову владу декларувала відновлення судів присяжних. На перших порах відповідно до закону від 1 березня 1869 р. за участю присяжних розглядали лише справи про злочини і проступки, вчинені працівниками друкарень. Австрійський кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. розширив компетенцію судів присяжних і відніс до їхнього розгляду 22 види тяжких злочинів, вчинення яких загрожувало позбавленням волі строком не менш, як п’ять років, а також дев’ять злочинів і два проступки політичного характеру. Справи про тяжкі злочини розглядалися сенатом крайового суду з трьох постійних суддів і колегією з 12 присяжних засідателів. Останні виносили вердикт про винуватість, а судді визначали міру покарання. Списки присяжних засідателів щорічно складалися адміністративними органами. До них включалися особи, які відповідали вимогам майнового, вікового та освітнього цензів. Суд через жеребкування вибирав потрібну йому для розгляду конкретної справи кількість присяжних. У 1873 р. до законодавства було внесено ряд змін щодо дії суду присяжних та проведення виборів присяжних.

Особливе становище в судовій системі займав Верховний маршалківський суд на чолі з великим придворним маршалком, який розглядав справи, пов’язані з членами панівної династії, за винятком імператора. Другою інстанцією для нього був Вищий крайовий суд у Відні, а останньою — Верховний судовий і касаційний трибунал.

Для військовослужбовців існували військові суди трьох інстанцій — військовий суд, Вищий військовий суд і Верховний військовий трибунал. До 1912 р. ці суди розглядали справи на підставі застарілого й суворого кодексу 1768 р. («Терезіани»)[613].