Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
Аж раптом Головний комуніст планети Земля товариш Хрущов офіційно на весь світ оголосив, що товариш Сталін був лиходієм світового масштабу, яких не бачено з біблійних часів.
Промова Хрущова розколола суспільство на два непримиренні табори.
Одні вимагали не допустити критики Сталіна. Інші отримали офіційно підтвердження того, що Сталін був лиходієм. Але якщо так, то порядки, установлені уркою і душогубом, треба змінювати.
25 лютого 1956 року в Москві закрився ХХ з’їзд, а вже за два тижні, у ніч з 9 на 10 березня того самого року, за наказом Жукова війська розстріляли демонстрацію у Тбілісі. Демонстранти вимагали припинити критику Сталіна. Найрадикальніші висунули гасло виходу Грузії зі складу Радянського Союзу.
Ніхто не сумнівається в тому, що наказ про криваве придушення демонстрації у Тбілісі віддав особисто Жуков. Натовп у Тбілісі розстрілювали з кулеметів, розганяли за допомогою танків і бронетранспортерів. І жоден з них не рушив би з місця без наказу Міністра оборони Маршала Радянського Союзу Жукова. Він сам про це заявить через рік на червневому 1957 року пленумі ЦК КПРС.
Рецепт Жукова: чавити людей танками, поки не зрозуміють переваг соціалістичного способу виробництва. Жуков страшенно хотів викрити злочини попереднього вождя: «У Сталіна був поганий соціалізм, у мене буде гарний! Соціалістичний експеримент буду продовжувати будь-якою ціною, нікого з клітки не випущу!».
Минуло зовсім небагато часу — і 28 червня 1956 року спалахнув страйк робітників у Познані. Що повинна робити влада пролетаріату, якщо пролетарі вимагають свободи?
Правильно — стріляти.
У Познані за різними даними було вбито близько ста й поранено декілька сотень робітників. Точних цифр мені знати не дано.
У відповідь на розстріл всією Польщею прокотилася хвиля страйків, стихійних мітингів і демонстрацій, яка то стихала, то здіймалася з новою силою.
Країни Західної Європи були спокусливим прикладом іншого життя. Своїм існуванням вони змушували всіх, хто здатен думати, ставити запитання: а чому в нас не так? А чому б і нам не влаштувати таке саме життя, як у них? Що нам заважає? Що потрібно змінювати?
Товариші Хрущов, Булганін, Жуков виголошували красиві промови про мирне існування двох систем, але чітко розуміли, що довго це співіснування тривати не може: соціалістична, тобто бюрократична, система управління економікою, означає відставання Радянського Союзу та його перетворення на сировинний придаток держав з нормальною економічною системою.
Не допустити цього можна було тільки у разі, якщо весь інший світ повернути на наш шлях.
Ось чому 10 вересня 1956 року за наказом Жукова на Семипалатинському полігоні було проведено військові навчання. Тема: «Застосування тактичного повітряного десанту услід за атомним ударом з метою утримання зони ураження до підходу наступаючих військ із фронту».
Це знову відпрацьовували сценарій наступальної операції зі зломом ворожої оборони ядерним ударом.
Жуков планував повторити навчання на Тоцькому полігоні, тільки цього разу з висадкою гелікоптерного десанту. Але не дозволив Хрущов: річка Самара впадає у Волгу там, де знаходиться запасна столиця Радянського Союзу.
Жуков планував пустити у прорив не один, а два корпуси. Але й тут заперечив Хрущов: «Годі, ми вже довели тим, хто мав сумніви, що перемога у Третій світовій війні можлива. Навчання проводимо не заради того, щоб комусь щось довести, а заради набуття досвіду й уточнення теоретичних розрахунків».
Тому в навчаннях реально брали участь тільки два полки: 345-й парашутно-десантний зі складу ПДВ і 413-й вертолітний зі складу ВПС.
Як і на Тоцькому полігоні, умовний супротивник вибудував потужну оборону. Війська «східних» завдали ядерного удару по другій позиції. Носій цього разу — Ту-16А. Бомба РДС-4 «Татьяна» — 38 кілотонн.
Завдання десанту — висадитися в районі епіцентру, закріпитися, не дозволити супротивнику закрити пролом.
Два підсилені стрілецькі корпуси мали завдання завдати удару суміжними флангами та через епіцентр, тимчасово утримуваний десантниками, вирватися на оперативний простір. Проте участь двох підсилених корпусів була умовною.
Реально в навчаннях брали участь півтори тисячі солдатів й офіцерів. Після проходження ударної хвилі та пилового валу в районі епіцентру здійснила посадку 27 вертольотів Мі-4, які висадили другий батальйон парашутно-десантного полку. Батальйон, окрім штатної зброї, мав дві 57-мм протитанкові гармати, шість безвідкатних гармат Б-10, чотири 82-мм міномети.