Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
І знайшлися люди, які вважають Хрущова мало не борцем за свободу і правду.
2
Однією доповіддю Хрущов убив не двох зайців, а завалив ціле стадо кабанів.
По-перше, він виводив Комуністичну партію з-під удару. У країні назрівав вибух. Хрущов перекладав гнів народу з усієї злочинної системи соціалізму на одну особу.
По-друге, своєю промовою Хрущов дав зрозуміти номенклатурі, що відтепер жодних чисток керівництва не буде. Соціалістична система — це єдина монополія в усіх сферах життя та діяльності суспільства, вона не має і не може мати системи ротації кадрів. Сталін оновлював керівний склад шляхом часткового відстрілу зажирілих. Хрущов скасував і це.
Тим самим він прирік країну на загнивання та загибель.
Тим самим він купив собі підтримку всього керівництва КПРС: від парткомів і райкомів до обкомів і вище.
По-третє, купивши підтримку номенклатури, Хрущов повертав Комуністичну партію на керівні висоти. Сталін був Генеральним секретарем партії. Крім цього, у травні 1941 року він прийняв на себе керівництво урядом. За Сталіна центр управління країною поступово переміщувався із ЦК КП до уряду. Після смерті Сталіна Хрущов очолив Комуністичну партію тільки тому, що пост цей, порівняно з постом Глави уряду, уважали другорядним. На XX з’їзді КПРС Хрущов повернув Комуністичній партії її керівну роль у країні.
По-четверте, Хрущов отримав у свої руки зброю проти всіх своїх суперників і ворогів. Після смерті Сталіна Хрущов зробив усе для того, щоб знищити в архівах сліди власних злочинів і зібрати матеріали на своїх супротивників. Виступивши проти Сталіна, він тим самим оголосив: «А от я не такий». Після цього, хто не наважився б виступити проти, Хрущов міг обізвати сталіністом і скинути з олімпу.
По-п’яте, на тлі Сталіна Хрущов як політик виглядав надто вже блідо. Поливаючи лайном мертвого Сталіна, Хрущов намагався возвеличити себе: «Сталін лиходій, а я — борець за правду».
Слід сказати, що в середовищі інтелігенції знайшлися деякі товариші, яким промова Хрущова страшенно сподобалася. Вони оголосили: «Ми — діти XX з’їзду. Ці арбатські діти оспівували мудрість і відвертість Хрущова точно так, як іще вчора оспівували мудрість Сталіна. Діти XX з’їзду розлючено трощили сталінізм. Запитаймо: чому ж ці хоробрі товариші не трощили ленінізм?
Відповідь проста: на те не було команди.
Водночас жодного сталінізму ніколи не було.
Те, що робив Сталін, було всього лише найм’якшим з усіх можливих варіантів ленінізму.
Сталінізм — це ленінізм із людським обличчям.
3
Теоретично вищим керівним органом Комуністичної партії вважали з’їзд.
З’їзд нібито визначав завдання партії на найближчий період і далеку перспективу. З’їзд нібито вибирав ЦК, який здійснював керівництво до нового з’їзду, виконуючи намічену програму. Через певний період збирався новий з’їзд, заслуховував звіт попереднього ЦК про виконану роботу, намічав нові цілі, вибирав новий склад вождів.
Практика суттєво не збігалася з теорією. Точніше, була її протилежністю. Але завжди удавали, що цього не помічають.
Насправді верховні вожді, тобто члени Політбюро ЦК (з 1952-го до 1966 року — Президії ЦК), тягнули вгору своїх людей, розбираючи для них місця, придушуючи та скидаючи вниз своїх суперників, а заразом — і власних висуванців, які не виправдали надій.
Склад ЦК — результат жахливих закулісних баталій, на кожен поточний момент — це компроміс між вождями: у тебе он скільки народу, так дай же й мені ще одного ввести! Інакше про діяльність твоїх хлопців Іванова та Петрова таке з’ясується!
За всю історію існування Комуністичної партії жодного разу не вдалося помістити всіх претендентів до складу ЦК. Перший з’їзд обрав ЦК. Потім їх число постійно збільшувалося. У жовтні 1917 року в складі ЦК вже було стільки людей, що домовитися про щось було неможливо. Тому з членів ЦК було сформовано Політбюро, яке керувало захопленням влади у таборі. Після виконання цього завдання Політбюро було розпущено. 1919 року організовано знову, тепер уже на постійній основі.
А ЦК після кожного з’їзду партії ставав дедалі більшим.
У жовтні 1952 року на XIX з’їзді було обрано (якщо так можна висловитися) 125 членів і 110 кандидатів ЦК.
У лютому 1956 року на XX з’їзді — 133 члени і 122 кандидати ЦК.
Темпи розширення ЦК стрімко зростали. За Горбачова 1990 року на останньому XXVIII з’їзді КПРС було обрано ЦК у складі 412 повноправних членів. Порівняно з початковим числом — збільшення у 137 разів!