Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Те саме можна сказати про метафору таємниць природи. Вона залишилась живою у всіх поворотах історії наук про природу, під час механістичної революції та під час поширення романтизму. Водночас вона пов’язана з усією сукупністю уявлень, концептуальних та образних, що суттєво змінювалися протягом століть. Спочатку ця метафора передбачала, що боги ревно оберігають таємниці створення природних істот. Разом із персоніфікацією природи, що відбувалася на початку IV століття до нашої ери, почали вважати, що це сама Природа відмовляється розкривати свої таємниці. Це метафоричне уявлення могло означати, що природа містить у собі віртуальні можливості, приховані семінальні підстави, що можуть проявлятися самі по собі або реалізуватися під тиском магії чи механіки. Метафора таємниць природи може, також, означати, що природні феномени важко пізнати, зокрема, в їх невидимих аспектах, таких як атоми чи внутрішні частини тіла. Ось чому після відкриття мікроскопу, що забезпечив людині доступ до всесвіту безконечно малого, науковці змогли проголосити, що вони відкрили таємниці природи. Уявлення про таємниці природи тієї доби, тобто у XVII столітті, на початку механістичної революції, містить у собі два рівні. З одного боку, йдеться про природні феномени, що їх відкривають завдяки спостереженню, озброєному інструментами, а також про математичні закони функціонування цих феноменів. З іншого боку, йдеться про неприступні розумінню божественні рішення, завдяки яким з усіх можливих був створений саме такий всесвіт.

Упродовж нашого дослідження ми могли спостерігати дві фундаментальні настанови стосовно таємниць природи: перша — волюнтаристська, друга — споглядальна. Першу ми пов’язали з іменем Прометея, який, присвятивши себе служінню людям, викрав божественні таємниці, діючи хитрістю або насильством. Ця настанова, між іншим, дуже рано набула легітимності, бо стверджувала право людини керувати природою, надане їй Богом у «Книзі Буття», та піддавати її, у разі необхідності, допиту і, навіть, тортурам, щоб вирвати у неї її таємниці: ця відома метафора Френсіса Бекона ще буде використовуватися Кантом або Кюв’є. Магія, механіка і техніка належать цій традиції і, між іншим, мають на меті захищати, кожна у свій спосіб, життєві інтереси людини. Бо в метафоричному сенсі відмова природи поділитись своїми секретами тлумачилась як вороже ставлення до людини. Природа протистоїть людині і її потрібно завойовувати та приборкувати. Що стосується іншої настанови, то ми пов’язали її з іменем Орфея. Цього разу вважають, що якщо природа хоче приховуватися, то це тому, що відкриття її таємниць становить небезпеку для людини. Втрутившись за допомогою техніки у природні процеси, людина може їх порушити і, навіть, що ще гірше, спровокувати непередбачувані наслідки. З огляду на це найкращим способом пізнати природу буде філософський чи естетичний підхід, раціональний чи мистецький дискурси, мета яких міститься в них самих та які передбачають незацікавлене, безкорисне ставлення до природи. Поряд із науковою істиною потрібно визнати естетичну істину, що забезпечує автентичне пізнання природи.