![За східнім обрієм [Спомини про пережите] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/0/5/za-shidnim-obriem-spomini-pro-perezhite-download.jpg)
За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
— В России нет никакого социализма, это государственный капитализм, а не социализм. Партия большевиков только подменила зксплуатацию рабочих частным капиталом в эксплуатацию ещё значительно большую государственным капиталом. Но против эксплуатации частным капиталом можно было вести борьбу, можно было бастовать, а против эксплуатации государственным капиталом нельзя даже и слова сказать, бо одразу запишут в чёрный список контриков и увезут сюда в тайгу кормить мошку и ещё в три раза больше работать на ту страшную систему государственного капитала, — сказав хорват.
— А вы думаете ещё, что ваш Тито придумает что-небудь умнее? — запитав кореєць.
— Как жить югославским народам, будет решать не сам Тито, а весь народ. Как вырешит, так и будет хорошо, ибо это будет решение народа, а не какой-то небольшой кучки владельцев государственного капитала, — відповів хорват.
— А я считаю самой совершенной системой социализма китайскую систему, — сказав кореєць.
— Китайская система — это то же самое, что и российская, — сказав хорват,
— Нет, китайская система — это совсем другая система, и Китай ещё скажет своё твёрдое слово всему миру, и в том числе и Москве, — сказав кореєць.
— Нет, действительньій социализм строится только в Югославии.
Цілий місяць я тоді прислухався до всякого роду дискусій і полемік. Тайшетська пересилка тоді була схожа на дискусійний клюб.
Але мені тоді уже не було охоти включатися у ті дискусії чи будь-які інші лагерні справи. Мною заволоділа думка про дочку та сина. Я думав про них удень і вночі. Я думав про свій рідний край, про поліські болота, ліси, галявини, луки, річки та поля. Нервова система здала остаточно. Мені почали труситися руки і ноги, я вже не міг у руках навіть і пера втримати, а іноді й ложка з рук випадала. Серце також почало барахлити. Загрожувала небезпека паралічу. Я боявся, що мені відніме руки, і я не зможу написати про все, що бачив, чув і пережив.
Звідтам нас вивезли на 308 лагер строгого режиму. На воротях 308-го лагера мене зустрів Сахаров Юрко (шахматист з Києва) з групою каторжанів з Норильська. Там я весь час і жив з тими людьми. Сахаров, як людина, виявився дуже хороший чоловік, а це найважливіше. А що до поглядів, то я ніколи не вникав, які саме в нього погляди. В загальному знав, що він з націоналізмом нічого спільного не має, але в лагері пристосовується до колективу.
Я, особисто, сам у собі постановив твердо не вмішуватись ні в які лагерні групування. Таку постанову я виніс, по-перше, тому, що це вже було недоцільним, а, по-друге, я відчув у собі втому і сильну спрагу за рідним краєм і за донечкою.
Каторжани з Норильська відразу ввели мене в курс усіх лагерних справ. Виявилося, що на 308-му існують дві антагоністичні групи. Група Столяра (якого тоді вже там не було) і група Медведя та Миколишина. Група Столяра притримувалася організаційних норм поведінки, а група Медведя і Миколишина керувалася лише своїми дикими інстинктами користолюбства та властелюбства. Та група була виводком щурівської банди. Крім тих двох груп існувала ще і невтральна українська інтеліґенція. Українська інтеліґенція, пересвідчившись у безглуздій і ганебній поведінці тих груп ще на Воркуті, поставила себе поза всякими угрупуваннями, хоча між собою також не дружила, але в них це робилося на вищому рівні.
Я поселився у тому бараці, де жила українська інтеліґенція і група Медведя та Миколишина. У тому бараці жив шахматист Сахаров, письменник Патрус-Карпатський та ще чоловік дванадцять інтеліґентів. Група Медведя та Миколишина займала більшу половину барака, їх було біля 20 чоловік. Із групи інтеліґенції я знав тільки одного Сахарова, а з групи Медведя знайомим мені був лише Миколишин.
Вільне місце у тому бараці було тільки одне на верхніх нарах над хлопцями з групи Медведя.
Миколишин працював тоді в нарядній і, мабуть, відразу не встиг своїх проінформувати про мене і моє ставлення до таких груп як їхня. Отже завдяки того його промаху, я мав змогу, лежачи на своїй постелі, слухати їх розмовлаху. Для мене це було цікаво і корисно. Одного вечора у вихідний день, розташована піді мною група медведівців почала перегружувати та пересипати нафталіном свої гузики у валізах і хвалитися ними.
— О, а де ти взяв такого чудового светра? — запитав мій сусід унизу свого сусіда.
— Та це у того німця майора, — спокійно відповів йому сусід.
Ось, приблизно, такого змісту розмови велися досить одверто.
— А як же на це все реаґував старий Пришляк? — запитав хтось із тих, що не були на Воркуті і не брали участи у тому награбуванні.