За східнім обрієм [Спомини про пережите]

20 серпня ми сіли в поїзд «Москва-Лена». Поїзд рушив, і на душі стало легко-легко. Приємно залишати землю тяжких мук і страждань. Приємно віддалятись від місць принижень і знущань. Колеса вагонів, вистукуючи стики рейок, відзначали віддалення від тих страшних місць ганьби людського роду, які лягли чорною плямою на ту систему, яка створила ту безкінечну мережу, зіткану з колючих дротів та наглядницьких вишок. На світанку я пробудився і глянув у вікно. Поїзд притишив ходу. Це була зупинка Чума. Жінки товпилися біля вагонів із всякими продуктами своїх грядок. Я вийшов з вагона і купив собі за 3 карбованці сухої вареної картоплі і пучечок зеленої цибулі. Мені приємним тоді був сам акт купівлі і продажу та вільний доступ до вільних людей. Смачною для мене тоді була і та пісна картопля. Смачним було і свіже вільне вранішне повітря. Весь світ був якимсь святковим, немов оновленим.

Кожна пережита година і доба наближала нас до рідного краю. У дорозі з Віхоровки до Москви пасажири у вагоні мінялися. Їхали з нами прості трудівники, їхали чиновники, їхали студенти, їхали і молоді дівчатка, тікаючи з цілинних земель. Прості трудівники лаяли Сталіна. Студенти сміялися і оповідали анекдоти про сталінців. Тікаючі з цілинних земель лаяли всіх підряд. Лише чиновники, боляче відмовчуючись, перекидалися один з одним ляконічно: «Это не продлится долго», «Да, беспорядки долго длиться не могут». Вони тужили за минулим і з притамованою погрозою дивилися на грядуще.

«Як довго не заплямують ганьбою всіх взагалі і кожного зокрема, хто організовував голод у тридцять третьому році і хто віднімав хліб від тих, що його виростили, і хто в 1937-му році і пізніше арештовував, знущався по тюрмах і лагерах та розстрілював ні в чому невинних інтеліґентів і чесних трударів міста і села, так довго існуватиме небезпека відновлення тиранії. Величезна армія неназваних злочинців пляномірно розставлена верховним тираном від верху до низу, лише причаїлася в очікуванні сприятливої миті, щоб знову стати на весь свій зріст і продовжувати свою чорну справу. Одне тільки обнародування кожного злочинця і заплямування їх на місцях доконаних ними злочинів унеможливить їм повернутись на свої старі місця для продовження своєї чорної справи», — думав собі я.