За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Як солдат Радянської Армії, будучи на фронті в Житомирській та Київській областях в 1941 році, я зустрівся з нечуваними злиднями селян-колгоспників. В Чернігівській і Полтавській областях селяни оповіли мені про страхіття штучно створеного голоду в 1933 році та репресії 1937 року. Оце все і відвернуло мене від комуністичної партії Радянського Союзу.

До українського націоналістичного руху я прилучився у березні 1943 року у силу обставин. Переді мною питання стояло так: або їхати в Німеччину на каторжні роботи, або прилучитися до українського націоналістичного руху, який уже на той час охопив усе населення Волині. Усупереч своїм переконанням, я вибрав то друге тільки тому, що на той час націоналістичний рух Волині був одиноким рухом, який, виступивши проти грабіжницьких дій німецьких окупантів на Волині, об'єднав круг себе весь народ нашої области.

Керівних постів у тому русі я не займав. Ніяких убивств я не виконував і в ніяких боях участи не брав, — сказав я.

Надзвичайно уважно вислухали мене всі члени комісії. Після короткої павзи голова комісії, повернувшись до генерала, запитав:

— У вас, товаришу (називаючи по імені та по-батькові), є якесь питання?

— Ні, немає.

— А в вас? — звернувся голова до прокурора також по імені та по-батькові.

— Ні, немає.

Після їх відмови ставити мені питання, я відчув на душі полегшення, бо це був явно обнадіюючий признак.

Але голова комісії, відклавши в бік мою судову справу і розкривши зелену папку, сказав:

— Судова справа у вас, це чепуха, я дивуюся за що вам дали були вищу міру, або навіть двадцять років каторги, але от в лагерях то ви натворили багато, — показуючи мені на зелену папку, сказав голова комісії.

— Що ж я саме такого страшного натворив там? Я вважаю навпаки, що не я, а лагерна адміністрація звершувала в лагерах злочини.

— Ось слухайте, я вам зачитаю про все те, що ви творили, — відповів голова комісії і почав читати характеристику, дану на мене лагерною адміністрацією. Характеристика виявилася дуже довгою, мабуть сторінок 15. По суті це була не характеристика, а страшний звинувальний акт, на основі якого можна було б знову дати вищої міри. У тому «акті» звинувачували мене за зруйнування ізолятора на третьому каторжанському лагері в Норильську. За видавання брошур та підготовку і керування забастовкою у Норильську. І за редаґування підпільного журналу на 05 по Тайшетській трасі та підбурювання в'язнів проти адміністрації і т. д.

Закінчивши читати цей «акт», голова комісії запитав:

— Що ви скажете з приводу цієї характеристики?

— Мені самому соромно за вашу адміністрацію, що вона наважилася усі ті свої вигадки безсоромно представити такій високопоставленій комісії. Всі зачитані вами вигадки нічим не підперті і ніким не підтверджені, але це все свідчить про те, що держава витрачає народні гроші на тих трутнів зовсім дурно, якщо вони не в силі довести те, що оце вам преподнесли.