За східнім обрієм [Спомини про пережите]

На 307-му адміністрація почала примушувати ходити на роботу. Першим пішов на роботу Щур зі своєю шайкою, а потім пішла на роботу і частина хороших людей. Адміністрація почала пробувати формувати бриґади, але з того нічого не вийшло. Люди не підпорядковувалися наказам адміністрації і в сформовані нею бриґади не пішли — кожний жив, де хотів, і працював, з ким сам хотів, але не з тим, з ким призначала адміністрація. Але адміністрація примиритися з таким станом не хотіла і почала шукати винних, а підказати їй, хто саме винен у тому всьому, було кому. Щур не гребував такою службою. Він тоді вже давав покази навіть і на своїх колишніх друзів, які сиділи в Іркутську в тюрмі під слідством за підготовку до втечі. Словом, Щур став уже явно працювати на опергрупу ЧК.

В останніх роках всі національності в лагері почали святкувати свої народні свята і запрошувати на ті свята гостей з інших національностей. Отже, одного вечора восени 1954 року в лагері 307 латиші запросили до себе в секцію на народне своє свято мене і ще одного зі східніх областей — каторжанина. Своє народне свято латиші відзначали дуже весело, жваво і дотепно. Все проходило гарно, але раптом до секції увійшов оперуповноважений і, вийнявши блокнота, почав крайнього з нас питати прізвище. У ту ж мить хтось вимкнув світло і сказав: «А тепер заграємо в «тёмную»». Оперуповноважений не сприйняв того жарту за черговий святковий номер і рвонув так, що в секції залишилася тільки його папка. Після того інциденту адміністрація виготовила список на 14 чоловік і кожного дня почали по сектору викликати тих людей на вахту. Однак на той виклик ніхто не реаґував. Забрати силою було неможливо, бо ніхто з адміністрації не знав нас у лице. Аж врешті-решт адміністрація на територію лагера ввела свої озброєні війська і наказала нам усім виходити за зону лагера. Мороз був тоді більше 40. Ми не хотіли, щоб через нас цілий день морозили всіх людей і тому я підійшов до начальника лагера і сказав: «Якщо вам йдеться за тих людей, що викликали, то ми готові вийти самі, лише тільки не тривожте через нас усіх людей».