З Елеанор Оліфант усе гаразд

Він пив каву з великої чашки і розхлюпав трохи на свою сорочку. Боб носив тонкі сорочки, з-під яких було видно майку, як у школяра-переростка. Ми пройшли список образливих передбачуваних питань. До нашого полегшення, це було безболісно, хоча й нудно.

— Добре, — сказав він, — з цим впоралися, дякувати Богу. Може, ти хочеш ще про щось поговорити? Я знаю, що ще зарано вдаватися в деталі. Якщо хочеш, можемо зустрітися завтра, коли ти все надолужиш.

— Різдвяна вечеря, — сказала я. — Її вже спланували?

Він скривив своє невелике кругле обличчя та непристойно вилаявся.

— Я геть про неї забув! У мене було так багато справ, що це просто, не знаю, вислизнуло з моєї пам’яті. Лайно…

— Не переймайся, Бобе, — промовила я. — Я займуся цим негайно. — І після паузи додала: — Тобто після того, як впораюся з усіма рахунками, звісно ж.

Боб виглядав занепокоєним.

— Ти впевнена? Елеанор, я справді не хочу перекладати на тебе додатковий тягар — ти щойно повернулася і маєш багато завдань…

— Жодних проблем, Бобе, — запевнила я, піднімаючи два великих пальці, аби передати улюблену фразу та жест Реймонда, коли ми побачилися з ним вперше.

Боб здивовано скинув брови. Сподіваюся, я правильно це зробила і в належному контексті. Зазвичай я вмію добирати слова, але мушу зізнатися, що подібні речі іноді мене бентежать.

— Ну якщо ти переконана на сто відсотків… — сказав він. Однак слід зауважити, що сам він не був переконаним.

— Цілком, Бобе, — кивнула я. — Усе буде підтверджено та узгоджено до кінця цього тижня. Не сумнівайся.