З Елеанор Оліфант усе гаразд
- Автор: Ханимен Гейл
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4737-6
- Переводчик: Тетяна Заволоко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «З Елеанор Оліфант усе гаразд». Краткое содержание книги:
Дорога до автобусної зупинки виявилася цікавішою, аніж я її пам’ятала, можливо, тому, що я дивилася на все свіжим поглядом після довгої відсутності. Навколо була велика кількість баків зі сміттям і без сміття, ці два фактори, безсумнівно, були пов’язані. Ця частина міста була агресивно-сірою, однак зелень все одно боролася за життя: мох на стінах, бур’яни в стічних канавах, поодинокі дерева. Я завжди жила в місті, але при цьому відчувала потребу в зелені, якусь внутрішню тугу.
Наближаючись до перехрестя, щоб перейти дорогу та впіймати автобус, я зупинилася ніби вкопана, зауваживши ледь помітний рух, продуманий стрибок чогось буро-червоного. Я зробила глибокий вдих, і холодне ранкове повітря заповнило мої легені. Під оранжевим світлом вуличних ліхтарів лисиця пила чашку кави. Вона не тримала її в лапах — це було очевидно, я ж не божевільна, — вона опустила голову до землі та пила зі стаканчика «Старбакс». Лисиця відчула, що я дивлюся на неї, підняла мордочку й пильно поглянула мені в очі. «То й що? — здавалося, говорить вона. — Це ж лише ранкова чашка кави, велика річ!» Вона повернулася до свого напою. Можливо, у неї була вечірка біля сміттєвих баків і їй було складно взятися за справи цього холодного й темного ранку. Засміявшись, я пішла далі.
Поки я була на лікарняному, Боб сказав, що я можу заходити в офіс коли схочу чи телефонувати, щоб поговорити, коли мені потрібно. Минулого тижня, за кілька днів до закінчення мого лікарняного, я все ще не могла вирішити, чи варто зайти до лікарки, щоб подовжити його, чи повернутися до роботи наступного понеділка, тому я подзвонила Бобу, не бажаючи йти в офіс через страх зіштовхнутися з нав’язливими запитаннями від моїх колег без заздалегідь підготованих відповідей.
— Елеанор! — вигукнув Боб. — Радий тебе чути! Як ти?
— Дякую за квіти, — сказала я. — Усе гаразд… тобто мені значно краще, дякую, Бобе. Це було складно, але я роблю великі успіхи.
— Чудово! Це прекрасні новини! А ти вже знаєш, коли повернешся на роботу? — Він набрав повітря в груди через хвилювання. — Не поспішай. Я на тебе не тисну — залишайся вдома скільки треба. Доки не будеш цілком готовою.
— А ти не хочеш, щоб я повернулася, Бобе? — запитала я, насмілившись пожартувати.
Він шморгнув.
— Елеанор, це місце розвалюється без тебе! Господи боже, Біллі й гадки не має, як виставляти рахунки, а Джейні…
— Бобе, Бобе, я жартую, — усміхнулась я і, мушу зізнатися, відчула легкий захват від того, як погано мої колеги давали лад справам, поки мене не було.
— Елеанор, ти жартуєш! Ну, це добрий знак — отже, ти точно видужуєш, — сказав Боб, і в його голосі вчувалося полегшення, чи то від жартів, чи то від того, що мені краще, — або від того й того, подумала я.
— Я повернусь у понеділок, Бобе, — пообіцяла я. — Я готова. — Мій голос був рішучим і впевненим.
— Чудово! Ти впевнена, що настав час? Прекрасно, Елеанор, — сказав він. — Тоді до зустрічі в понеділок.
Його слова були справжніми завдяки теплу, яке линуло з телефону. Коли посміхаєшся, голос змінюється, а це якимось чином впливає на звук.
— Дуже вдячна за твоє розуміння… за все, Бобе, — сказала я, і в моєму горлі з’явився клубок. — Дякую за підтримку. Хочу сказати… вибач, якщо не завжди була… сповненим ентузіазмом працівником…
— О, та немає за що, — сказав він, і я майже уявила, як він хитає головою. — Елеанор, це місце без тебе зовсім не таке, як раніше. Це справді так. Ти — це основа.
Я почула, як задзвонив його мобільний. Він прикро зітхнув.
— Вибач, Елеанор, але маю відповісти на дзвінок — це новий клієнт. А ти бережи себе, і побачимось у понеділок, домовилися?
— Так.
Пригадую, що коли я поклала слухавку, то сподівалася на те, що Джейні не принесе один з домашніх тортів, щоб відсвяткувати моє повернення, як вона часто робила, коли люди довго були відсутні. Прикметник «сухий» навіть близько не може описати той посушливий пустельний кавово-горіховий бісквіт.
Коли я прийшла на роботу, вигляд офісної будівлі не змінився, тому я завагалася перед входом. Мене не було майже два місяці, і тільки небесам відомо, які необґрунтовані чутки звучали щодо причин моєї відсутності. За цей час я жодного разу не думала — не могла думати — про електронні таблиці, дебеторську заборгованість, замовлення на закупівлі чи ПДВ. Чи зможу я виконувати свою роботу? Я не була впевнена, що зможу щось пригадати. Який у мене пароль? Я пам’ятаю. Три слова: Ignis aurum probat — золото випробовується вогнем. Решта фрази: «…а сміливі випробовуються нещастями». Чиста правда. Надійний пароль, справді надійний, якраз такий вимагають комп’ютерні системи. Дякую, Сенеко.