З Елеанор Оліфант усе гаразд

Однак я відчула, як у моїх грудях почала наростати паніка. Я не можу цього зробити. Чи можу? Я не була готова з цим зіткнутися. Я піду додому й зателефоную Бобу, скажу йому, що залишуся вдома ще на тиждень. Він зрозуміє.

Я почула позаду якесь шарпання, тому швидко змахнула сльози, які набігли на очі, поки я дивилася на офісну будівлю перед собою. Без жодних попереджень мене розвернули на сто вісімдесят градусів і ухопили в обійми. Я відчула вовну (шапка, шарф і рукавиці) і колючу щетину, а ще запах яблук, мила і «Мальборо Ред».

— Елеанор! — промовив Реймонд. — То ось що ти мала на увазі, коли казала, що ми скоро побачимось.

Я дозволила себе обійняти й пригорнулася до нього, тому що була змушена визнати, що в ту мить і за тих обставин, а також зважаючи на моє самопочуття його обійми були схожі на диво. Я нічого не сказала та дуже повільно підняла руки, обережно, ніби зимове сонячне проміння, поклала їх йому на талію, щоб сховатися в обійми. Я притулилася обличчям до його грудей. Він також нічого не говорив, мабуть відчуваючи, що він дає мені все, що потрібно, і не більше.

Ми постояли так, а потім я відступила назад, поправила волосся і, протерши очі, глянула на годинник:

— Реймонде, ти спізнився на роботу на десять хвилин, — промовила я.

Він засміявся.

— Ти теж!

Він знову зробив крок вперед, зблизька дивлячись на мене. Я поглянула на нього, як та лисиця, яку я бачила раніше.

— Ходімо, — кивнув він, простягаючи руку, — ми і так спізнилися. Ходімо всередину. Не знаю, як ти, а я б не відмовився від чашки чаю.