З Елеанор Оліфант усе гаразд
- Автор: Ханимен Гейл
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4737-6
- Переводчик: Тетяна Заволоко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «З Елеанор Оліфант усе гаразд». Краткое содержание книги:
— Реймонде, ти не уявляєш, як багато це значить для мене, як багато для мене значить мати друга — справжнього, дбайливого друга. Ти врятував моє життя, — прошепотіла я, переживаючи, що з моїх очей линуть сльози, тут у кафе, що збентежить нас обох. Тепер, коли я почала частіше плакати на людях, мені здається, що я змогла б це зробити на раз-два.
Реймонд дужче стиснув мої руки, і я подолала бажання витягнути їх і сховати за свою спину.
— Елеанор, не дякуй мені. Ти б зробила для мене те саме, ти ж це знаєш.
Я кивнула. На мій подив, я зрозуміла, що він має рацію.
— Пригадую, як вперше тебе побачив, — сказав він, хитаючи головою та посміхаючись. — Мені здалося, ти божевільна.
— Я ще та божевільна, — сказала я, здивована, що він думав інакше. Усе своє життя люди казали мені це.
— Ні, ти не така, — усміхнувся він. — Ти, звісно, трохи схиблена, але в хорошому розумінні цього слова. Ти змушуєш мене посміхатися, Елеанор. Тобі байдужі всі ті безглузді речі — не знаю, тобі не хочеться бути класною, тебе не цікавить офісна політика чи інші дурниці, через які переймаються інші люди. Ти робиш те, що хочеться тобі.
От тепер я вже плакала — і ніяк не могла стриматися.
— Реймонде, ти свиня, — сказала я. — Через тебе потече мій макіяж.
Я трохи дратувалася, коли це говорила, але потім я захихотіла, і він теж засміявся. Він передав мені серветку з логотипом кафе, і я витерла нею темні сліди від туші.
— Без нього тобі значно краще, — сказав він.
Зрештою, ми дійшли до того моменту, коли потрібно було шукати зупинки своїх автобусів.
— Коли побачимося?
— О, ми побачимося значно раніше, ніж ти думаєш! — усміхнулась я.
— Що ти маєш на увазі? — запитав він спантеличено й зацікавлено.
— Це сюрприз! — сказала я, жестикулюючи і театрально знизуючи плечима. Я ніколи не бачила виступів ілюзіоністів, але саме так намагалася виглядати.
Реймонд залився сміхом.
— Тоді нетерпляче чекатиму, — сказав він, усе ще усміхаючись і дістаючи з кишені сигарети.
Я попрощалися з ним трохи відсторонено, бо мої думки поверталися до Маріанни і матусі. Я мала зробити одну справу. Минуле ховалося від мене — чи це я ховалася від нього, — проте воно й досі визирало з темряви. Настав час кинути трохи світла на цю темряву.
39
Час повертатися до роботи! Ранкове кукурікання півня пробудило мене від солодкого сну. Цей чудовий ранковий звук підтримували пальчикові батарейки формату АА, і линув він крізь крихітний динамік завдяки тому, що звечора я налаштувала будильник, а не як у випадку з нашими пернатими друзями — завдяки підвищеному рівню тестостерону і сонячному світлу. Справедливо зауважити, що зараз у моїй спальні є тестостерон і ділянки без сонячного світла. «Але зима вже закінчується, — сказала я собі, — не забувай про це, Елеанор». Глен скрутилась на ковдрі біля моїх ніг, зберігаючи їх тепло та не звертаючи уваги на будильник.
У передчутті гарного дня я одягнула нову білу блузу, нову чорну спідницю, чорні колготки та черевики, які колись купила для походу на концерт, на який мені не слід було йти. Я виглядала стильно, практично, нормально. Так, я поверталася на роботу.
Багато років тому одна з прийомних сімей взяла мене разом зі своїми дітьми у «поїздку за шкільними покупками». Нам трьом дозволили обрати нове взуття та новий портфель, а ще нам купили нову шкільну форму (хоча моя спідниця і блейзер з попереднього року ще добре на мені сиділи). Найкраще в цій подорожі було те, що ми заїхали у магазин WHSmith, де могли нишпорити рядами з канцелярським приладдям. Тут були неймовірні речі (набір косинців, скріпки-метелики, казначейські скріпки — для чого усе це?), і ці трофеї потім перемістилися у великий, гарний пенал на застібці-блискавці, який був моїм і тільки моїм. Зазвичай я не користуюся парфумами, надаючи перевагу звичайному милу і своєму природному аромату, але, якби можна було купити пляшечку, у якій поєдналися б пахощі стружки нового олівця та бензинові нотки свіжої гумки, я б охоче щодня виливала їх на себе.
Я поснідала (каша та сливи, як завжди) і вчасно вийшла з дому, щоб встигнути на автобус. Глен ще спала, залізши під ковдру, щоб зайняти моє тепле місце. Я залишила їй трохи свіжої води та насипала корм у велику миску, хоча й сумнівалася, що вона взагалі помітить мою відсутність, доки не почує брязкіт ключів у замку, коли я повернуся ввечері. З цього погляду з нею було дуже легко (але в усьому іншому не так просто).