Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла

Отож, хоча не знайдемо у Франка довершеного, динамічного гекзаметра (подекуди — лиш його імітація), стилістично вивіреної лексики, ні послідовного відтворення семантики реалій, зате відчуємо епічну напругу «Теогонії» та «Щита Геракла», живий подих «Робіт і днів» (у Франка — «Діла й дні»), високий пафос повсякденної праці, такий співзвучний із Франковим «Працювать, працювать, працювати…» А попри те навіть у Франка, що варто відзначити, помітні, ще від Котляревського, Гулака-Артемовського й Степана Руданського, сліди українізації античного твору, заниження стилю й навіть бурлеску: Афродіта, скажімо, — «моргуха» (як Горацієва Левконоя у Тараса Франка — «білявка»); Музи — «штукарки», як і Прометей — «штукар»; богиня — «преподобна»; Кронід, або Кроній (син Кроноса) — «Кронієнко»; син Амфітріона — «Амфітріоненко»; є тут «королі», «царі», є «панна»; є вкраплення саме українського фольклору: «темная нічка», «темнеє море» тощо. Свій переклад Гесіода, як і більшість перекладів з античних авторів, І. Франко супроводжує розлогими студіями, якими впроваджує читача у світ автора, загалом давньої культури, а при зіставленні «Щита Геракла» з відповідним місцем «Іліади» (XVIII, 468–608), ще й подає цей доволі розлогий пасаж у своєму перекладі.

Понад третину поеми «Роботи і дні» добірною українською мовою, з тонким відчуттям і глибоким знанням першотвору переклав В. Свідзінський[7], розбиваючи текст, як і Франко, на тематичні розділи і відповідно їх називаючи: «Пандора», «Оповідання про п’ять поколінь», «Поради», «Хліборобська робота», «Зима», «Літо», «Поради мореплавцеві», «Вибір жінки». Цей переклад був би зразковим, якби не одноманітний, майже суцільно дактилічний, гекзаметр, що неодмінно, хай якою соковитою не була б мова, «присипляє» читача: «Скрили безсмертні від смертних джерела життя. А то легко / можна було б чоловікові протягом дня роздобути / стільки, що мав би на рік споживати, не знаючи злиднів». Така монотонність позбавляє вірш експресії, що вже казати про єдність сенсу і звуку — зображувальну функцію акцентованого нашою мовою квантитативного вірша?.. Такий же, послідовно дактилічний, одноманітний гекзаметр і в М.  =Білика, перекладача Вергілієвої «Енеїди». З тією різницею, що ні мовою, ні стилістичним чуттям зрівнятися з талановитим, оригінальним поетом В. Свідзінським він, звісно ж, не міг.