Радуйтесь[31], дочки Зевса-отця! Милих співів навчіте!
Славте святий небожителів рід, що не відають смерті, —
Тих, що постали з Землі, з зоресяйного Неба, із Ночі
Темної, й тих, кого згодувало Море солоне[32].
Як, розкажіть, на початку боги й Земля народились,
Ріки й море без меж, що піняві хвилі здіймає,
/110/ І мерехтливі зірки, й те небо широке над ними,[33]
Як з них постали боги, дарителі благ усіляких,
Як роздавали достатки ті й почесті розподіляли,
Як вони спершу посіли Олімп, що поритий ярами, —
Все повідáйте мені, Олімпу жительки, Музи,
Все від початків — що з усього того першим постало.
Хаос[34], отже, першим постав, а вже після нього —
Широкогруда Земля, безпечна оселя безсмертних,
Що посідають Олімп, чия маківка снігом біліє,
Й млистий, у надрах землі широкодорожної Тартар,
/120/ Потім — Ерот, що вродою перший поміж богами,
Він і розслаблює тіло усім, хай боги це, хай люди,
Розум у пута бере й заполонює серце у грудях.
З Хаосу виник Ереб, а з ним — і Ніч темнокрила,
З Ночі — Етер[35], а також Днина ясна народилась,
Їх привела вона, темна, на світ, у коханні з Еребом.
Гея ж, Земля, собі рівного, спершу Урана зродила,
Зорями вкритого, щоб і її міг усю він укрити,
Щоб і блаженні боги безпечну мали оселю.
Потім — гори стрімкі, богинь укриття чарівливі[36],
/130/ Німф, які в горах живуть, де ущелини, лісом порослі.
Й Море вона породила безплідне, що хвилі здіймає, —
Пóнтоса, ще без любові-жаги, а вже після того
В злуці з Ураном — глибокодонного Океана,
Кея і Крíоса, й Гіперіóна, а з ними — Япета,
Тею і Рею, й Теміду, й музу тямку — Мнемосіну,
Феба в вінку золотім і прекрасну німфу Тетіду,
І наймолодший потім родився — Кронос лукавий,
Був найстрашніший з дітей, ненавидів дужого батька[37].
Далі й Кіклопів на світ привела вона жорстокосердих, —
/140/ Бронта, Стерóпа й третього — Арга[38], зухвалого духом,
От вони Зевсові й грім подали, й блискавицю скували,
І до безсмертних богів були схожі вони геть в усьому,
От лиш одне посеред чола було у них око,
Тож і прозвали Кіклопами їх, бо серед чола в них
Тільки одне, наче коло, було округлене око.
Сила й снага були в них, і сприт великий в усьому.
Й інше на світ привели ще потомство Гея з Ураном —
Велетнів, трійко синів, таких грізних, що й мовити страшно, —
Котта, і Бріарéя, і Гíеса — гордих зухвальців;
/150/ Міццю налитих сто рук проросло з рамен їхніх дужих
І п’ять десятків голів у кожного понад плечима
Пнулися вгору, й відчутна була незмірна потуга
В членах усіх, могутності повних, і в постаті кожній.
Ось яке грізне пішло від Геї й Урана поріддя.
От і зненавидів їх, дітей тих жахних, від початку
Батько: щойно яке з них народиться — всіх він одразу
В схов запроторював, не дозволяючи світла уздріти,
В надра Землі — й був радий Уран, що такі нечестиві
Коїть діла. Аж Земля у глибинах своїх колихнулась,
/160/ Стиснена, й підступ рівно ж лихий зійшов їй на думку.
Вмить утворила вона щось подібне до сивої сталі,
Сковує серп чималий і той витвір показує дітям,
Зваги їм додаючи, хоч самій було млосно на серці:
вернуться
31
Радуйтесь… — давні елліни при вітанні зичили щастя, радості: Chaire — радій (подібно й ми, прощаючись: «Щастя-здоров’я!»); людина, що втратила радість життя, вважали вони, — мертва людина. Філософію серця (сковородинське «веселіє серця») стародавні не протиставляли філософії розуму: у Гесіода часто: «розваж у серці своєму».
вернуться
32
Традиційні епітети моря (грец. pontos споріднене з нашим «путь») — солоне, безплідне, безмежне, жорстоке та ін.
вернуться
33
Земля… море… небо… — світ у трьох його видимих поставах.
вернуться
34
Хаос — етимологічно: зів, розщелина (від chaino — розкриватися, роззявляти рот), загалом «простір».
вернуться
35
Етер — досл. «блискучий» — простір, де перебували боги; за пізнішими уявленнями — окрема, п’ята, небесна стихія («квінтесенція»), з якої постали небесні світила.
вернуться
36
…гори… богинь укриття… — музи, етимологічно, — «жительки гір».
вернуться
37
Перераховуються Титани та їхні дочки.
вернуться
38
Бронт, Стероп, Арг — досл. «гримучий», «блискавичний», «палаючий» — епітети грому, який гримить, блискає, вражає вогнем.
