Мовив він так — і серцем зраділа Земля неосяжна.
В засідку сина веде, дає в руку серп гострозубий
І викладає йому увесь задум, сплетений хитро.
Ось уже Ніч і великий Уран з нею сходить на Землю,
Всю обіймає її, щоб у любощах з нею єднатись.
Син же одразу, із засідки, руку витягнув ліву,
Правою ж, серп величезний узявши, батьку своєму
/180/ Міць чоловічу серпом тим зубастим махом одрізав
І позад себе жбурнув навмання, але недаремно
Те, що одрізав, міць чоловіча, з руки полетіла:
Бризнувши, кров дощем пролилась, і ті крапелини
В себе ввібрала Земля. Минули роки кругобіжні —
Й грізні Еринії[39] з тих крапелин і Гіганти зродились
У ясносяйній броні, у руках — списи довжелезні;
Й Німфи, мелійськими звуть їх[40], ступили на землю незмірну.
А чоловічу міць, що сталевим серпом він одрізав,
Кинув із берега в море, що хвилями грає шумкими.
/190/ Морем та міць чоловіча пливла та пливла, аж по часі
Біла зібралася піна довкіл несмертельного члена —
Й діва[41] з неї зросла. Подалась до Кітери спочатку,
Звідти — до Кіпру, омитого морем. Вийшла на берег
Гожа богиня; де лиш землі торкнеться стопою —
Трави ростуть. Афродітою звуть її, зроджену з піни,
Вишні боги й люди всі — й Кітереєю в гарнім віночку:
Так-от назвали її, бо піна ж її згодувала,
А Кітереєю — бо побувала вона й на Кітері,
Ще ж і Кіпрідою, бо народилась на Кіпрі морському,
/200/ Й Філомедéєю, бо з чоловічої сили постала.
Разом із нею — Ерот і Гíмерос-красень, відколи
Світ вона вздріла й до роду богів, богиня, прямує.
Честь ось таку від самого початку їй випало мати
Серед людей і серед богів, що не відають смерті:
Шепіт дівочий[42], звабливі усмішки, підступи різні,
І насолоди п’янкі, й солодше од меду кохання.
Батько, великий Уран, дав синам своїм назву «Титани», —
З ними він ворогував, — хоч їх і сплодив, бо, як мовив,
У божевіллі своїм посягти на таке вже посміли[43],
/210/ Що, хай наспіє пора, — поплатяться таки за той злочин.
Ніч породила Кончину жахну[44] й усю в чорному Керу,
Тáната, Гіпноса й ціле потомство Видінь[45] усіляких,
Це їх сама вона, геть уся темна, без мужа зродила.
Потім і Безум на світ привела, і болісне Горе,
І Гесперид, що за Океаном величноплинним
Яблунь плоди золоті стережуть і плідні дерева;
Мойр народила і Кер, богинь, безпощадних у карі.
Мойри: Клотó, Лахéсіс і Áтропос[46]; ті поміж людом,
Щойно хто вродиться, благо чи зло якесь розподіляють.
/220/ Мстяться за будь-який злочин проти людини чи бога,
Й доти скипають вони, розлючені, чорною жовчю,
Поки злочинець не понесе за переступ свій кари.
І Немесіду — на голову смертного люду зродила
Пагубна Ніч, а тоді — Облуду і Милувáння,
Старість, згубу людей, та Еріду жорстокосерду.
Ця ж, осоружна, сама уже болісний Труд породила
І Забуття, і Голод, і Болісті, вмиті сльозами,
Бійки, Убивства жахні й мужів губительок — Битви,
Злобні Сварки і брехливі Слова, і Спори сумнівні,
/230/ Й дику Шаленість, вони ж полюбляють ходити у парі,
Й Клятву, вона ж для люду земного чи не найбільший
Клопіт, коли хтось умисно складе неправдиву присягу.
вернуться
39
Еринії — богині помсти, зокрема, — за пролиту кров роду, а також за порушення узвичаєних стосунків між рідними.
вернуться
40
…мелійськими звуть їх… — серед дріад, опікунок дерев, були й меліади, що опікувались ясенами (грец. melia — ясен); з ясена виготовляли списи: «ясеновий» — традиційний епітет списа.
вернуться
41
Діва — Афродіта, «народжена з піни»; Кітера, острів на півдні Пелопоннесу, — головний осередок її культу; улюблене місце перебування богині — Кіпр, звідси й один із її епітетів: Кіпріда.
вернуться
42
Шепіт дівочий… — гарно про ті «шепоти» Горацій наприкінці своєї оди (І, 9); про усмішку Афродіти — Сапфо у першій своїй пісні, «Гимні до Афродіти»; див. прим, до Т. 573, с. 58.
вернуться
43
…посягти… посміли… — у дієслові «посягти» (titaino) — натяк на етимологію назви «Титани».
вернуться
44
Кончину жахну… — тут — раптова, переважно, насильницька смерть (Moros); Кера, Танатос — загалом смерть (пор. «танатофобія»).
вернуться
45
Гіпнос — Сон; Видіння — те, що бачимо вві сні, що сниться. Про сон і сонні видіння часто роздумували античні, починаючи від Гомера; не менше — й у нові часи: «О ти, хто спить, скажи, що таке сон?» (Леонардо да Вінчі).
вернуться
46
Клото (Прядильниця) — Мойра, що снувала нитку життя; Лахесіс (Дарувальниця) вела її життєвими дорогами; Атропос (Невідворотна) перетинала нитку у хвилину смерті.
