Хрест із сапфірами
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-938-071-5
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Хрест із сапфірами». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Коли у Валантена промовляв командирський дух, йому підкорялися, як бойовій трубі. Доктор Сімон пішов до вестибюля й прислав Івана — приватного детектива, котрий прислуговував детективові державному. Гелловвей пройшов до вітальні й зумів сповістити про трагічні події настільки делікатно, що до того часу, коли всі там зібралися, дами встигли й жахнутися, й заспокоїтися. Тим часом вірний слуга Церкви та правовірний безбожник непорушно стояли біля голови й ніг трупа, ніби статуї, котрі уособлюють дві філософії смерти.
З будинку, як гарматне ядро, вилетів Іван, довірений слуга зі шрамом на обличчі та вусами, і через галявинку кинувся до господаря. Його сіра фізіономія аж сяяла від того, що в будинку розігрується кримінальний роман, і було щось відштовхуюче в тому пожвавленні, з яким він запитав, чи можна оглянути тіло.
— Ну, що ж, подивіться, якщо бажаєте, — сказав Валантен, — та покваптеся. Нам треба йти в будинок і дещо з’ясувати.
Іван підняв мертву голову, та ледь не впустив її.
— Господи! — роззявивши рота, видихнув він. — Те це ж… ні, не може бути! Ви знаєте, хто це?
— Ні, — байдуже відповів Валантен. — Досить, нам пора.
Удвох вони занесли тіло до кабінету, поклали його на диван і пішли до вітальні.
Детектив сів за письмовий стіл неквапливо й навіть якось нерішуче, та його погляд був твердий, як у судді. Він щось швидко записав на аркуші паперу, котрий лежав перед ним, а потім коротко запитав:
— Всі вже зібралися?
— Немає містера Брейна, — відповіла, оглядаючись, герцогиня Мон-сен-Мішель.
— Так-так, — різким, хриплим голосом додав лорд Гелловвей, — а ще немає містера Ніла О’Брайєна. А я бачив його в саду, коли труп ще не захолов.
— Іване, — розпорядився Валантен, — підіть і приведіть майора О’Брайєна й містера Брейна. Містер Брейн, напевно, сидить із сигарою в їдальні. А майор зараз прогулюється оранжереєю, хоча я не впевнений.
Його вірний зброєносець кинувся виконувати наказ, а Валантен продовжував у тому ж по-військовому скупому та рішучому тоні:
— Всі присутні знають, що в саду знайшли труп з відсіченою головою. Докторе Сімон, ви його оглядали. Чи, на вашу думку, вбивця повинен володіти великою силою? А може, вистачить мати дуже гострий ніж?
— Я би сказав, — відповів доктор, вже зовсім блідий, — що цього взагалі не можна зробити ножем.
— У такому випадку чи ви не знаєте, — продовжував Валантен, — яким знаряддям це можна зробити?
— З сучасних, гадаю, жодним, — відповів доктор, страдницьки вигинаючи брови. — Шию взагалі так просто не перерубаєш, а тут ще й зріз дуже гладкий, ніби діяли алебардою або старовинною сокирою ката, або ж дворучним мечем.
— Господи, Боже мій! — істерично вигукнула герцогиня. — Та звідки ж тут дворучні мечі?
Валантен все ще не відривався від аркуша, котрий лежав перед ним.
— Скажіть, — запитав він і продовжив квапливо, — а можна це зробити довгою шаблею французьких кавалеристів?
У двері тихо постукали, й у всіх присутніх схолола кров, ніби від стуку в «Макбеті» Шекспіра. І в мертвій тиші доктор Сімон насилу вимовив:
— Шаблею, напевно, можна.
— Дякую вам, — сказав Валантен. — Зайдіть, Іване!
Іван відчинив двері та сповістив про прихід майора Ніла О’Брайєна. Слуга знайшов його, коли той знову бродив садом. Вигляд в офіцера був стурбований та роздратований.
— Що вам потрібно від мене? — вигукнув він.
— Сідайте, будь ласка, — спокійно й люб’язно сказав Валантен. — А що ж це ви без шаблі? Де вона?
— Залишив у бібліотеці на столі, — відповів О’Брайєн, в котрого від розгублености знову почав проявлятися ірландський акцент. — Вона мені набридла і…
— Іване, — сказав Валантен, — будь ласка, підіть і принесіть з бібліотеки шаблю майора. — Потім, коли лакей зник, він продовжив: — Лорд Гелловвей стверджує, що бачив, як ви вийшли з саду в дім, і відразу після цього там знайшли труп. Що ви робили в саду?