Хрест із сапфірами
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-938-071-5
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Хрест із сапфірами». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Майор гепнувся на крісло.
— А-а, — викрикнув він вже зовсім по-ірландськи, — милувався місяцем! Спілкувався з природою, оце і все.
На якийсь час зависла важка тиша, а потім знову почувся той самий буденний і моторошний стукіт у двері. Повернувся Іван, він приніс порожні сталеві піхви.
— Ото все, що було, — сказав він.
— Покладіть на стіл, — не піднімаючи голови, звелів Валантен.
Запанувала крижана тиша, схожа на ту, котра в залі суду приголомшує засудженого вбивцю. Давно затихли невиразні вигуки герцогині. Люта ненависть лорда Гелловвея торжествувала. І тут сталося несподіване.
— Я вам скажу, — вигукнула леді Маргарет тим дзвінким голосом, що буває в сміливих жінок, котрі наважуються виступати публічно, — я вам скажу, що робив у саду містер О’Брайєн, оскільки він вимушений мовчати. Він пропонував мені стати його дружиною. Я відмовила — сказала, що за моїх сімейних обставин можу йому запропонувати лише повагу. Це його розсердило — напевно, моя повага йому не надто потрібна. Що ж, — додала вона з блідою посмішкою, — не знаю, чи тепер він буде її цінувати, та я й зараз скажу про мою повагу до нього. І поклянусь де завгодно, що цього злочину він не скоїв.
Лорд Гелловвей, схилившись до неї, намагався (як йому видавалося, тихо) напоумити доньку.
— Притримай язик, Меггі! — громоподібно зашепотів він. — Навіщо ти його захищаєш? Ти бодай подумай, де його шабля! Ця проклята…
Він замовк, відчувши дивний пильний погляд блискучих очей, котрий усіх вразив.
— Старий дурень! — тихо сказала вона без натяку на повагу. — Що ви хочете довести? Невже не зрозуміло, що він не вбивав, коли стояв поруч зі мною? А якби він убив, я все одно була б там. Хто ж, якщо не я, міг би це бачити або хоча б знати про це? Невже ви так ненавидите Ніла, що підозрюєте власну доньку…
Леді Гелловвей пронизливо верескнула. Інші сиділи ніби в лихоманці, спостерігаючи жорстоку трагедію закоханих, котра, здавалося, могла трапитися лише в давнину. Горда й бліда шотландська аристократка та її коханий, ірландський авантюрист, ніби зійшли зі старих портретів у середньовічному замку. Принишклу кімнату надовго заполонили примарні тіні отруєних жінок та віроломних коханців.
І тоді серед похмурого мовчання пролунав простодушний голос:
— Скажіть, а що — це дуже довга сигара?
Питання було настільки несподіване, що всі повернулися, аби подивитися, хто ж це запитує.
— Я маю на увазі, — пояснив маленький отець Бравн зі свого кутка, — я маю на увазі сигару, котру докурює містер Брейн. Виглядає, що вона не менша від ціпка.
Валантен підняв голову, і не зважаючи на недоречність репліки, на його обличчі була написана згода, щоправда, змішана зі знервуванням.
— А й справді, — різко відмітив він. — Іване, пошукайте ще раз містера Брейна й відразу ж приведіть його сюди.
Коли двері за слугою зачинилися, Валантен звернувся до дівчини з серйозністю, котра була викликана новим ходом справи:
— Леді Маргарет, ми всі вдячні вам і захоплюємося тим, що ви переступили псевдогордість і пояснили поведінку майора. Однак дещо залишилось нез’ясованим. Наскільки я розумію, лорд Гелловвей зустрів вас, коли ви йшли з кабінету до вітальні, потім вийшов у сад і побачив майора, але це сталося через декілька хвилин, чи не так?
— Ви, напевно, пам’ятаєте, — дещо іронічно відповіла Маргарет, — що я щойно відмовила йому, і тому ми не могли йти, тримаючись за руки. Все-таки він — джентльмен, він залишився в саду й тому потрапив під підозру.
— Але в ці декілька секунд, — вагомо заперечив Валантен, — він цілком міг би.
Знову почувся стукіт, і в дверях з’явилося понівечене шрамом обличчя.
— Пробачте, добродію, — сказав він, — та містер Брейн зник з будинку.
— Зник! — вигукнув Валантен і вперше за увесь цей час піднявся з-за столу.
— Втік. Щезнув. Випарувався, — продовжував Іван, кумедно вимовляючи французькі слова. — Його капелюх і пальто теж зникли. Та я вам скажу ще дещо цікаве. Я вискочив з будинку, щоб подивитися, чи він, бува, не залишив якихось слідів. І я знайшов — та ще й які!
— Що ж ви знайшли? — запитав Валантен.
— Зараз покажу, — сказав Іван. Наступної миті він знову з’явився з кавалерійською шаблею, її клинок був закривавлений. Присутні дивилися не неї так, ніби це блискавка несподівано влетіла до кімнати. А бувалий Іван незворушно продовжував: