Хрест із сапфірами
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-938-071-5
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Хрест із сапфірами». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Бібліотека була подовгаста, низька та темна; лише з-під опущених штор зовні пробивалося ранкове світло. Валантен та його слуга Іван чекали на всіх, стоячи біля верхнього кінця довгого та трохи похиленого столу, на якому лежали страшні рештки, котрі в напівтемряві видавалися зловісними. Велике чорне тіло й жовте обличчя чоловіка, знайденого в саду, були такими ж, як і вчора. Друга голова, котру ранком виловили в річковому очереті, лежала поруч, з неї ще стікала вода. Люди Валантена все ще шукали тіло, котре, напевно, плавало десь неподалік. Отець Бравн, котрий видавався не настільки чутливим, як О’Брайєн, підійшов до другої голови й уважно обдивився її, примружуючись, як завжди. Грива мокрого білого волосся завдяки рожевому рівномірному ранковому світлу ставала схожою на срібний ореол; обличчя, потворне, багряне й ніби злочинне, було понівечене у воді ударами до дерев або каміння.
— Доброго ранку, майоре О’Брайєн! — сказав Валантен зі спокійною привітністю. — Припускаю, що ви вже чули про останній подвиг цього вбивці?
Отець Бравн, котрий все ще стояв над сивою головою, не піднімаючи очей, сказав:
— Цю голову, безперечно, також відрубав Брейн.
— З погляду здорового глузду — так, — відповів Валантен, котрий стояв, тримаючи руки в кишенях. — Вбивство скоєне так само, як попереднє. Голову знайшли неподалік від першого тіла. І її відрубали тією ж зброєю, котру, як ми знаємо, він забрав із собою.
— Так, так, я знаю, — покірно відізвався священик. — Але, розумієте, я сумніваюся в тому, що Брейн міг відрубати цю голову.
— Чому ні? — запитав доктор Сімон, уважно дивлячись на священика.
— Гаразд, докторе, — отець Бравн, моргаючи, підвів очі, — як ви думаєте, може людина сама собі відрубати голову? Я не знаю.
О’Брайєну здалося, що божевільний світ з гуркотом руйнується, а доктор схопився й відкинув з мертвого лиця вологе сиве волосся.
— О, це, безсумнівно, Брейн, — спокійно сказав священик, — у нього був точнісінько такий самий знак на лівому вусі.
Детектив прискіпливо дивився на священика блискучими очима, відкрив міцно стиснені губи і їдко запитав:
— Ви, напевно, про нього багато знаєте, отче Бравне?
— Так, — просто відповів невисокий священик. — Якось ми з ним зустрічалися кілька тижнів поспіль. Він задумувався над тим, чи не приєднатися до нашої Церкви.
В очах Валантена спалахнув фанатичний блиск. Він стиснув кулаки й підійшов до священика.
— Можливо, він ще задумав залишити вашій Церкві всі свої гроші? — вигукнув із ненавистю.
— Можливо, й задумав, — флегматично відповів отець Бравн. — Цілком можливо.
— В такому разі, — Валантен погрозливо посміхнувся, — ви, напевно, багато знаєте про нього. І про його життя, і про його…
Майор О’Брайєн поклав руку на плече Валантена.
— Залиште ці наклепницькі дурниці, — сказав він, — в іншому разі шаблі знову підуть в рух.
Та Валантен під спокійним і покірним поглядом священика взяв себе в руки.
— Гаразд, — коротко сказав він, — почекаємо з приватними думками. Панове, ви все ще зв’язані обіцянкою залишатися на місці. Пам’ятайте про це й нагадайте іншим. Якщо матимете якісь питання, Іван зможе відповісти на них. Я змушений зайнятися справами й написати протокол. Ми більше не можемо замовчувати всього, що трапилося. Якщо буде щось нове, можете мене знайти в кабінеті.
— Іване, чи є щось нове? — запитав доктор Сімон, коли шеф поліції залишив кімнату.
— Лише одне, сер, — Іван зморщив своє сіре старече обличчя, — та це важливо. Оцей старий гевал, котрого ви знайшли в саду, — і він без найменшої поваги тицьнув пальцем у бік великого тіла з жовтою головою, — одним словом, ми знаємо, хто це.
— Та невже! — вигукнув здивований доктор. — І хто ж це?