Хрест із сапфірами
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-938-071-5
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Хрест із сапфірами». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
— Так, — сказав отець Бравн і несміливо пригладив волосся. — Так, я чув про нього раніше.
Гігант злочинного світу нахилився до малого сільського священика з раптовим зацікавленням.
— Ви чули про нього? — запитав він. — Де це ви чули про нього?
— Знаєте, я не маю права назвати вам його ім’я, звичайно, — просто відповів отець Бравн. — Розумієте, він каявся. Він займався цим промислом років з двадцять, я маю на увазі, підміняв пакунки й пакети. І знаєте, коли я почав вас підозрювати, то згадав про того бідолаху.
— Почали мене підозрювати? — перепитав Фламбо, не приховуючи зацікавлення. — Ви що ж, справді зрозуміли, що я не просто так тягну вас в таку далечінь?
— Ні, ні, — ніби захищаючись, відповів отець Бравн, — розумієте, я запідозрив вас відразу, при першій зустрічі. У вас на зап’ясті шрами, я подумав, це від кайданок.
— Нічого собі! — закричав Фламбо. — А де це ви чули про шрами від кайданок?
— О, від парафіян! — відповів отець Бравн, покірно піднімаючи брови. — Коли я був вікарієм у Хартлпулі, там у трьох були такі шрами від кайданок. От я й запідозрив вас і вирішив, що б не сталося, врятувати хрест. Знаєте, я за вами спостерігав. І врешті помітив, що ви поміняли пакунки. І, коли ви не бачили, я поміняв їх знову. І справжній відіслав назад.
— Відіслав назад? — повторив Фламбо, і вперше за ввесь цей час у його голосі відчувалася не лише перемога.
— Так, виходить, що так, — спокійно сказав приземкуватий священик. — Я повернувся в магазинчик із солодощами й запитав, чи я, бува, не забув пакунок. І потім дав адресу, куди треба його відіслати, якщо він знайдеться. Звичайно, спочатку я його не залишав, а потім усе-таки залишив. А вони не побігли за мною, а відіслали пакет відразу у Вестмінстер, до мого друга.
Після короткої павзи отець Бравн сумно продовжив:
— Цього я навчився також у того бідолахи з Хартлпул. Він так робив із сумками, котрі крав на вокзалах, та тепер він у монастирі. Знаєте, в житті по-різному буває, — закінчив він, винувато чухаючи голову. — А ми, священики, як можемо допомогти? Люди приходять до нас і, знаєте, розповідають про різне.
Фламбо вийняв коричневий пакунок із внутрішньої кишені й порвав його на шматки. В пакунку не було нічого, крім паперу й шматка свинцю. Він випрямився на весь велетенський зріст і закричав:
— Я вам не вірю! Я не вірю, що такий селюк, як ви, міг усе це зробити! Думаю, хрест у вас, і якщо ви не віддасте його мені, то мені не залишається нічого іншого, як забрати його силоміць! Ми тут з вами самі.
— Ні, — просто відповів отець Бравн і теж підвівся, — ви його не заберете силоміць. По-перше, тому що його справді тут немає. І, по-друге, ми тут не самі.
Фламбо остовпів.
— Там, за деревом, — сказав отець Бравн, — двоє сильних поліцейських і один із найкращих детективів. Ви запитаєте, як вони сюди прийшли? Я їх привів, звичайно ж. Як я це зробив? Якщо хочете, розповім. Господи, коли працюєш зі злочинцями, доводиться знати багацько таких вивертів! Знаєте, я не був упевнений, що ви — злодій, і не хотів очорнювати свого співбрата-священика. І тому почав спостерігати й випробовувати вас. Якщо комусь подати солону каву, то він буде нервуватися; якщо ж людина ніяк не відреагує, значить, боїться звернути на себе увагу. Я підмінив цукор і сіль, і ви змовчали. Якщо рахунок за їжу втричі більший, це переважно викликає здивування. Якщо людина сплачує такий рахунок, значить, у неї є якісь на те причини. Я змінив рахунок, а ви заплатили.
Здавалося, Фламбо був ладен кинутися на отця Бравна, як тигр. Та він стояв, як зачарований. Він був приголомшений.
— От так, — продовжував отець Бравн, — ви не бажали залишати будь-яких слідів для поліції, а хтось мав це зробити. Де б ми не заходили, я робив щось таке, щоби про нас розмовляли цілий день. Я не робив великих збитків — облив юшкою стіну, розсипав яблука, розбив вікно, зате я врятував хрест. Він зараз у Вестмінстері. Дивуюся, що ви не застосували віслючий свисток.
— Чого я не застосував? — запитав Фламбо.
— Тішуся, що ви про це навіть не чули, — відповів отець Бравн, і його обличчя аж змінилося. — Це нечесна штука. Я був упевнений, що ви надто хороша людина, щоб застосувати віслючий свисток. Тут мені не допомогли би навіть плями, я не надто міцний в ногах.
— Про що ви говорите? — запитав Фламбо.
— Я думав, що про плями ви знаєте, — відповів священик, він був приємно здивований. — О! Та ви ще не зовсім зіпсований!
— А ви звідки знаєте про всю цю гидоту? — вигукнув Фламбо.
— Думаю, тому, що я — неодружений простак, як ви помітили. Ви ніколи не задумувалися, що людина, котра постійно слухає про чиїсь гріхи, повинна бодай трохи знатися на людському злі? Щоправда, не лише завдяки практиці, а й завдяки теорії я зрозумів, що ви — не священик.