Хрест із сапфірами

Як сказав Іван, господар зателефонував і повідомив, що затримається хвилин на десять. Зараз Валантен займався підготовкою до страт й іншими мерзенними справами. Він завжди пунктуально виконував ці обов’язки, хоча й для нього вони були огидні. Нещадність, з якою розшукував злочинців, у нього завжди змінювалася поблажливістю, коли йшлося про покарання. Оскільки він був найбільшим у Франції та й у всій Європі майстром пошукових методів, його величезний вплив відігравав благотворну роль, коли йшлося про пом’якшення вироку та покращення тюремного порядку. Поліцейський належав до когорти великих вільнодумців-гуманістів, котрими славилася Франція, а їм можна дорікнути лише тим, що їхнє милосердя ще бездушніше, ніж сама справедливість.

Валантен приїхав у чорному фраку з яскраво-червоною розеткою (в поєднанні з темною бородою з першими сивими пасмами вони надавали йому доволі елегантного вигляду). Він пішов відразу до свого кабінету, двері якого виходили на садову галявинку. Ці двері були відкриті, і Валантен, ретельно замкнувши свій саквояж у службовому сейфі, кілька хвилин постояв біля них. Яскравий місяць боровся з лапатими хмарами, котрі стрімко летіли у височині, і Валантен дивився на небо зі смутком, не властивим для людей суто наукового типу. Однак, можливо, й такі люди можуть передчувати доленосні події свого життя. Як би там не було, він швидко впорався зі своїми потаємними переживаннями, бо знав, що запізнюється, і гості вже почали прибувати.

Втім, коли Валантен увійшов до вітальні, то відразу переконався в тому, що основного гостя наразі немає. Зате були всі інші зірки невеликої вечірки. Був англійський посол лорд Гелловвей, дратівливий старий з темним, схожим на зморщене яблуко обличчям та блакитною стрічкою ордену Підв’язки. Була леді Гелловвей — худа дама зі срібною головою та нервовим гордовитим обличчям. Була їхня донька леді Маргарет Грем — дівчина з блідим личком ельфа та мідним волоссям. Була герцогиня Мон-сен-Мішель, чорноока й пишна, та дві її доньки, також чорноокі та пишні. Був доктор Сімон, типовий французький учений, в окулярах та з гострою каштановою борідкою. Його лоб прорізали паралельні зморшки — розплата за зарозумілість, тому що вони утворюються через звичку піднімати брови. Був отець Бравн з Кобхоул у графстві Ессекс, Валантен познайомився з ним недавно в Англії. Господар помітив, можливо, з дещо більшою зацікавленістю, високого чоловіка в військовій формі, котрий вклонився Гелловвеям, які зустріли його не надто привітно, і тепер прямував до нього. Це був О’Брайєн, майор французького Іноземного легіону — худий чванливий чоловік, гладко поголений, темноволосий та блакитноокий, та, що природно для славного полку, відомого блискучими поразками, — водночас і зухвалий, і меланхолійний на вигляд. Ірландський дворянин, він з дитинства був знайомий з родиною Гелловвеїв, особливо з Маргарет Грем. Батьківщину він залишив після якоїсь історії з боргами й тепер демонстрував зневагу до англійського етикету, красуючись шаблею та шпорами. На його поклін леді та лорд Гелловвей відповіли стриманим кивком, а леді Маргарет відвела очі.