Темна вода

— Нічого собі, — свиснув Локотков. — І чого це так?

— Він мені не зарплату платить, а процент від виторгу, — дівча шморгнуло носом. — Значить, якщо в мене не буде холодного пива, я його мало продам. І так само мало зароблю. Холодильник у спеку — гарантія моєї зарплати, він так сказав.

— Може, ну його? Іншу роботу знайдеш?

— Нє. Таку саму знайду. Я ж некваліфікована... Тільки не кажіть нікому, — раптово стишила вона голос. — А то мене точно ніхто не візьме, тоді все. Я мамці в селі сказала, що в технікум поступила.

— Хоч поступала?

— І далі що? Зароблю трохи — і відразу в інститут.

Локотков купив у неї ще дві упаковки копчених кальмарів, і вже коли вони сіли, буркнув:

— Тьолка дурна, Вардан — мудило. Тільки на дурних закону не придумаєш, а на таких варданів закони не діють. По нашій лінії його не протягнеш, в нього з документами все гаразд. Податки платить, легальний підприємець. Більше того — у нас тут почали вірменів відпрацьовувати, так вони міністру Луценку скаргу настрочили: чернігівські правоохоронці переслідують приватних підприємців за національною ознакою. Націоналісти ми, коротше. Так що хай дівка зі своїм Варданом сама розбирається.

— Давай їй порадимо на зґвалтування подати, — Шульга ковтнув пива. — Він же, скотина чорна, сто пудів її кілька разів на тиждень безкоштовно дере на правах роботодавця.

— Щоб чорні її взагалі на лоскути порізали?

— Можуть порізати. А можуть домовитись — штука баксів відступного і ніхто ніякої заяви не бачив. Сімсот дівчині, триста — операм за послугу. Вона таких грошей у цього Вардана за рік не заробить.

— Ти збираєшся вирішувати її проблеми чи свої?

— Ні те, ні інше, — Мельник легко припинив світську розмову. — По вашому департаменту такий собі Павло Павлович Заруба ніколи не проходив? 

Локотков відірвався від пива, глипнув на приятеля зацікавлено.

— Ну, по твоєму колишньому департаменту він точно не проходив. У всякому разі, останніх років десять.

— Я тоді як раз після армії і школи міліції в розшук прийшов.

— Це я до того, чому ти раптом зацікавився шановним громадянином, бізнесменом та меценатом?

— Вони ще й меценат?

— А хулі! Опікає сімейний дитячий будинок. Купив їм двоповерховий дім за Черніговом і бусик-мінівен. Глава великого сімейства його під маршрутку переробив, зареєструвався я приватний підприємець і тепер з Чернігова на Київ і назад людей возить. Бач, скільки користі пан Заруба одним махом людям приніс. Так скажеш, чим він тебе зацікавив?

Мельник зробив великий ковток із пляшки, зажував шматочком кальмара.

— На роботу сватає. В охорону.

— Особистим охоронцем? Ростеш, Віталику!

— Та ні. Просто територію охороняти. В мене чорного пояса по карате нема, лише розряд по самбо. І то, здається, форму втратив з усім таким життям.

— Його мільйонер у службу охорони кличе, а він ще на життя скаржиться! Жлоб ти, Мельник, ось що я тобі скажу.

— Значить, Заруба — мільйонер...