Темна вода

— Давайте так домовимося: я, можливо, і не сприймаю слова того чоловіка буквально. Та цілком можу припустити — насправді водяника не існує, зате є цілком реальна людина з плоті і крові, яка зацікавлена, аби всі в нього повірили. Не обов’язково у водяника, взагалі — в нечисть. Страшне і сумне Щось живе під водою і сіє смерть довкола себе. Хоча я припускаю і таке: Тихий Затон — унікальне місце, де можна досліджувати паранормальні явища. Ну, це вже не в нашій компетенції.

— Мені більше до вподоби ваше перше припущення. Воно опускає нас усіх на грішну землю. Я розвину цю думку — в того, кому вигідні русалки та водяники в Тихому Затоні, можуть бути свої інтереси максимально відлякати від цього місця сторонніх. Не обов’язково в даному випадку, що цей „хтось” неодмінно намагається зашкодити вашим інтересам. Звідси перше запитання — хто цей казкар, з котрим ви їздили на затон?

— Звати його Іван. Прізвище не пригадую, так само, як і вік. Знаєте, як у сільських мужиків, зроблених і спитих: однаково даси і сорок, і шістдесят років.

— Так сорок чи шістдесят?

— Швидше за все, десь так п’ятдесят із копійками. Тільки він усе на батька свого посилався. Вам би слід ним поцікавитися. Іван обмовився — батько ще живий, причому такий бадьорий старий, молодим заздрісно. Само собою, спільних знайомих у нас нема, раніше я його не знав і не бачив. Мої помічники запитали в селі, хто може провести до Тихого Затону, нам Івана і назвали. Якщо потрібна його хата, вам розкажуть, як її знайти.

— Тепер так — кого ви особисто підозрюєте?

— Поки що — нікого. Це я до того, що вам не треба буде мотатися по всій крайні, перевіряючи алібі моїх партнерів по бізнесу чи потенційних конкурентів. Я відчуваю, що розгадка всієї цієї чортівні — тут, тобто — там, — Заруба махнув рукою кудись у бік вікна. –

На самому Тихому Затоні, на базі відпочинку, в довколишніх селах. Припускаю — навіть у Чернігові. Якщо все це змова, тут, у місті, повинен осісти мозковий центр.

— Змова, мета якої — напустити на вас нечисту силу? Вселенське зло?

— Ну, не іронізуйте вже аж так. Всяке може бути. Хтось може начитатися родинних легенд і оживити собаку Баскервілів. Читали книжку чи фільм дивилися?

— Кіно.

— Значить, зрозуміли моє порівняння. Ну, а хтось надто розумний може начитатися легенд та міфів рідного краю, і так само за допомогою багатої розвиненої уяви перетворити Тихий Затон на місце, де сконцентрована вся довколишня нечисть. Чим не версія?

— Версія, — погодився Мельник. — Тільки ви не відкидаєте того варіанту, що вся це нечисть може водитися в темній воді насправді.

— По ваших очах я бачу — ви теж не відкидаєте такого повороту, — посміхнувся Заруба.

Мельник волів не відповісти, хоча зловив себе на думці — цей мужик класно його вирахував. Щось подібне майнуло в голові, тільки за це „щось” колишньому оперові раптом стало соромно. Хоча на обличчі цей сором не відбився.