Темна вода

— Даремно іронізуєш. Тоді не політика була, а громадянська позиція. А ось той факт, що тебе з органів вичистили — це вже справа політична.

— Ну, ти на мене стрілки не переводь... Значить, Павло Заруба — чесний банкір і його руки нічого не крали?

— Нічого іншого не доведено. Те, що я тобі розповів, лише факти. Які самі по собі нічого не означають, — Локотков допив пиво, поставив пляшку поруч із лавкою на траву. — Тепер ти мені скажи — для чого мій старий знайомий тебе наймає?

— Так я ж казав уже — служба охорони, — Мельник теж допив своє пиво. — Він, бач, хоче вздовж Десни кілька комплексів для відпочинку побудувати. Дещо — на основі старих турбаз. Одну вже потроху викуповує, я в нього територію охороняти буду.

— Хороша робота для колишнього опера.

— Нормальна. Поспішаєш?

— Тебе ще щось цікавить?

— Власне, ті люди... Ну, кого колись посадили, а він викрутився. Чи ті, хто так своєї частки грошей за „піраміду” не дочекався... Вони ж не дочекалися, правильно? І в міліцію скаржитися не побігли, так?

— Говори, говори, сищик...

— Я ось про що: хтось із них може нині успішному легальному бізнесмену, банкіру, інвестору, спонсору і меценату бажати зла? Причому настільки, що почав робити конкретні кроки проти Заруби?

— А він цього боїться? Йому вже хтось погрожує? І він найняв тебе, безробітного мента, аби ти все це розкрутив?

Шульга покрутив у руці порожню пляшку. Нахилився, поклав її на асфальтовану поверхню доріжки, крутнув рукою. Пляшка прокрутилася довкола своєї осі, а коли зупинилася, горлечко націлилося на сандалі Локоткова.

— О! — задоволено підніс пальця догори Віталій. — Аби ми грали з тобою в „бутилочку”, я б тебе повинен був цілувати.

— Чого ти дурника вмикаєш? Я, здається, тебе про щось запитав...

— А я, Локотков, не знаю відповіді. В таких випадках у телешоу дзвінок другові роблять. Я такий дзвінок зробив, тільки друг, тобто — ти, відповіді не знає. Лишається підказку шукати.

— Ти, Мельник, не крути. Якщо я правильно тебе про все запитав, справа тут серйозна.

— Куди серйозніша... Можеш знайти тих, хто колись проходив по справі металобрухту? Про кидал не питаю, їх точно в околицях нема. То як?

— Не знаю, Мельник, за що я тебе люблю і за що тебе так не любить начальство, — Локотков легенько тицьнув його кулаком у плече. — Взагалі-то в мене ще справи були сьогодні, але давай ще по пиву? Я ставлю.

— Думаєш, продовжимо розмову?

— А ми її можемо закрити. Хіба нема про що язиками почухати?

— І то правда. Тільки пішли кудись, де пиво холодне. Не хочеться Вардану на холодильник збирати...